Природа підприємництва

Posted: 15.11.2012 in Менеджмент
Позначки:

Підприємництво це процес планування, організації, виробництва та взяття на себе відповідальності за діяльність підприємства. Підприємець, відповідно, це особа, яка займається підприємницькою діяльністю. Джеймс Коч відповідає цьому озна­ченню. Він вклав свої власні ресурси у справу та взяв особисту відповідальність і ризик на себе.

Власники бізнесу, які наймають професійних менеджерів для ведення бізнесу, а тоді зосереджують свою увагу на інших видах бізнесу, не є підприємцями. Хоча ці особи беруть на себе ризик, пов’язаний із підприємством, однак вони безпосередньо не задіяні у його організації та виробництві. Водночас професійні менеджери, чиїм завданням є нагляд за чиїмось бізнесом, теж не є підприємцями, оскільки вони не беруть на себе усього ризику, пов’язаного з можливим банкрутством організації.

Підприємці, зазвичай, створюють малі підприємства – такі організації, що є в приватній власності однієї або кількох осіб, а обсяги продажу п активи такої орга­нізації не настільки великі, щоб впливати на середовище її діяльності. Організація, у якої два працівники розробляють програмне забезпечення для комп’ютерів зі що­річними обсягами продажу на рівні 100 тис. дол., без сумніву, є малим підприємством, тоді як Microsoft Corp. справді велика організація. Однак межу між великою і малою організацією не завжди легко визначити. Наприклад, регіональна мережа роздрібної торгівлі з 12 крамницями і щорічним продажем на рівні 30 млн. дол. може здаватись великою, однак насправді вона є малою порівняно з такими велетнями, як Wal-Mart і Sears.

Роль підприємництва в суспільстві

Історія підприємництва та розвитку нових підприємств є, по суті, загальною істо­рією великого достатку та великих втрат. Деякі підприємці досягай великого успіху в своїх підприємницьких зусиллях. Наприклад, коли Microsoft Corp. продавала свої акції на біржі в 1986 p., Білл Ґейтс у віці ЗО років заробив на цих акціях 350 млн. дол.2 Сьогодні його власність становить понад 9 млрд. дол. і він є одним із найбагатших людей світу. Однак чимало інших підприємців втратили вкладені в новий бізнес гроші протягом перших кількох років діяльності організації. Багато інших досягають успіху, проте на набагато скромнішому рівні, заробляючи достатньо для забезпечення нор­мального життя, однак не здобувають багатства.

У США останнім часом зростає частка малого бізнесу, яким керують жінки3. При­чин цього багато, ми назвемо лише дві. По-перше, деякі жінки мають недостатньо можливостей для кар’єри у великій організації, тому створюють власний малий бізнес, як найліпший шлях до успіху. По-друге, деякі жінки, що займаються власним бізнесом, мають ненормований робочий день (гнучкість у роботі), що дає змогу доглядати за дітьми. На рис. 5.1 відображено зростання кількості підприємств, що є в приватній власності жінок, у різних галузях протягом 80-90-х років. Прогнози на 2000 р. свідчать, що цей процес триватиме.

Про досвід підприємців, які досягай успіху або зазнали невдач у підприємницькій діяльності, можна розповідати захопливі історії, однак позитивна роль, що її відіграє підприємництво в суспільстві та економіці, свідчить сама про себе. Понад 99% з 16 млн. підприємств у США є малими; крім того, щороку реєструють понад 600 тис. нових підприємств. Різновиди діяльності, якими займаються ці підприємства, охоп­люють такі важливі аспекти, як інновації, створення робочих місць та сприяння діяль­ності великих підприємств4.

Інновації

Для малого бізнесу типовим є винахідництво. Малі підприємства чи окремі особи винайшли, зокрема, персональний комп’ютер, транзисторний радіоприймач, ксерокс, реактивний двигун та миттєві фотознімки, а також кишеньковий калькулятор, коробку передач і навіть кулькову ручку за 19 центів. Деякі вчені вважають, що мале підпри­ємництво є рушієм прогресу у суспільстві. Зусилля підприємців, спрямовані на до­сягнення прибутку та добробуту, пов’язані з успішними інноваціями, вони дають змогу створювати нові технології та товари, які витісняють старі5.

Створення робочих місць

Малий бізнес створює більше робочих місць, ніж великий. За деякими оцінками, на малий бізнес у США щороку припадає 66% усіх новостворених робочих місць. Зокрема, за даними Міністерства торгівлі, у США малий бізнес, новий та високо тех­нологічний, створює нові робочі місця швидше, ніж це робить великий та “старий” бізнес, однак малими частками. Наприклад, коли відкривають новий ресторан, то ство­рюють нові робочі місця для 15 осіб, якщо виникає нова спеціалізована крамниця роздрібної торгівлі, то вона дає роботу 12 працівникам. Оскільки ж у країні щорічно з’являється дуже багато малих підприємств, то загальна кількість створюваних ними робочих місць є значною.

Внесок у великий бізнес

Часто малі підприємства займаються постачанням та збутом продукції великих підприємств. General Motors, наприклад, купує матеріали в 25 тис. постачальників, переважно малих підприємств. Ця ж організація продає свої товари через малі під­приємства незалежних посередників. Так само Sony купує комплектувальні в тисячі малих підприємств, продає свої електронні товари через мережу малих дистриб’юторів, кінофільми – через мережу незалежних кінотеатрів, а аудіокасети – через магазини звукозапису.

Стратегія підприємницьких організацій

Одна з найважливіших проблем, з якою стикається підприємницька організація, є вибір стратегії. Три стратегічні завдання малої організації, відповідно, – вибір галузі, у якій вона працюватиме, використання конкурентних переваг, а також складання бізнес-плану6.

Вибір галузі

Підприємці, які хочуть розпочати малий бізнес, повинні вивчити галузі, що мають привабливі характеристики. Тому, наприклад, підприємці, що започатковують бізнес з невеликою кількістю конкурентів чи фірм-замінників та невеликим ризиком, як зви­чайно, мають вищу норму прибутку, ніж ті, що діють у галузі, де цих переваг нема.

Прикладом малих організацій, що вибрали галузь з високим потенціалом, є Micro­soft та Quicken, два найуспішніші виробники програмного забезпечення. Ці дві органі­зації розробили забезпечення для персональних комп’ютерів, що домінують на певних сегментах ринку (Microsoft – серед операційних систем і прикладних текстових редак­торів, a Quicken – у персональному фінансовому плануванні та менеджменті). З огляду на це конкуренція в галузі є низькою.

Приклад малого бізнесу, що діє на ринку з нижчою віддачею, – незалежний відео-прокат. Замінниками відеопродукції є кабельне та сателітарне телебачення, кінотеатри і навіть книги. Оскільки прокатних пунктів є чимало і багато з них пропонують одну й ту ж продукцію, то конкуренція в галузі досить інтенсивна. Крім того, витрати, пов’язані з початком діяльності у цій галузі, низькі (зводяться до вартості відеокасет та комп’ютерного забезпечення), тому ввійти у галузь дуже легко. З цих причин фінан­совий стан незалежних відеопрокатів найчастіше крайньоважкий, проте як структурні підрозділи національної мережі, відеопрокати можуть виявитися прибутковими.

Галузі, у яких малий бізнес переважає. Малий бізнес успішно діє в сфері послуг, роздрібної та гуртової торгівлі. Організації, що надають послуги, є, мабуть, найпо­ширенішим типом підприємництва, оскільки тут не потрібно значних капіталовкладень для започаткування7. Бухгалтер, що має ліцензію, може відкрити нову справу, винайнявши лише приміщення для офісу та вивісивши табличку. З огляду на це кількість малих організацій у сфері послуг, у тому числі відеопрокати, перукарні, організації, що консультують з питань оподаткування, останнім часом зростає.

Підприємці також досягають успіху в галузі торгівлі, орієнтуючись на певні групи споживачів, такі як гравці у гольф, студенти коледжу, люди, які самостійно ремонтують власний автомобіль та ін. Часто кількість таких споживачів незначна, а отже, місткість ринку мала. Тому великій організації невигідно виходити на такий ринок, зате мала організація може досягти тут значних успіхів8.Власники гуртівень купують товари від великих організацій та продають їх роз­дрібним торгівцям. Малий бізнес переважає у цій сфері, оскільки можна налагодити особисті контакти з групою продавців та покупців. Наприклад, гуртівні, що спеціалі­зується на комп’ютерному забезпеченні, достатньо мати зв’язки з п’ятьма чи шістьома продавцями дискет, шістьома чи сімома продавцями комп’ютерів, та п’ятьма чи шіс­тьома виробниками моніторів, щоб мати все обладнання, яке відповідає потребам роздрібної торгівлі. Коли ж гуртівня є частиною великої організації, то її пропозиція комп’ютерного забезпечення обмежена продукцією однієї фірми.

Галузі, у яких малий бізнес має слабкі позиції. Малі підприємства невигідно створювати у галузях, де переважає великомасштабне виробництво, та в сільському господарстві, де невеликі сімейні ферми уже неперспективні.

Дослідження свідчать, що вартість виробництва часто зменшується зі збільшенням обсягу виробленої продукції. Взаємозв’язок між витратами виробництва та його об­сягом називають ефектом масштабу9. Малі організації часто не можуть конкурувати за умов певного ефекту масштабу. Як бачимо з рис. 5.2, а, організація, обсяг вироб­ництва якої більший, має переваги над фірмами, обсяги виробництва яких менші.

Проте зміна технологи в галузі зумовлює переміщення кривої ефекту масштабу, отже, мала організація має шанси на успіх. Наприклад, історично склалося так, що сталь виплавляли кілька великих компаній, які мали спеціальне обладнання. Внаслідок розвитку нової технології стала можливою економія та ефект масштабу за нижчого рівня виробництва. Таке переміщення кривої ефекту масштабу показане на рис.5.2, б.

Точка у4 відображає найнижчі витрати, пов’язані з ефектом масштабу, у випадку, коли технологія базова. Точка Б – витрати за умов нової технології. Тепер, як бачимо, кіль­кість одиниць продукції, потрібної для досягнення ефекту масштабу, помітно змен­шилась. Це дає змогу малим організаціям зайнятися виплавлянням сталі.

Звичайно, не кожне виробництво потребує великих капіталовкладень. Зокрема, комп’ютерний бізнес, виробництво пластмас, друкарство тощо можна провадити з мінімальною кількістю обладнання й устаткування, що під силу малим підприємст­вам10.

Сільське господарство сьогодні зазнає значних змін. Малі сімейні ферми, що були найпершим малим бізнесом у світі, досі давали достатній прибуток. Однак ефект масш­табу та дороге устаткування змусили багатьох таких фермерів вийти з бізнесу. їх ви­тіснили великі агропромислові підприємства та корпоративні ферми, які об’єднали велику кількість малих ферм та мільйони акрів землі, та є достатньо великими, щоб скористатися ефектом масштабу, купувати найсучасніше устаткування, застосовувати найновіші досягнення науки для фермерства, і навіть впливати на урядові рішення щодо політики в галузі сільського господарства.

Використання конкурентних переваг

Як зазначено в Розділі 3, конкурентними перевагами є аспекти бізнесу, які орга­нізація провадить ліпше від своїх конкурентів. Конкурентні переваги малої організації

– це, переважно, спроможність виявлення незайнятих ніш на ринках, відшукання нових ринків, а також швидка зміна діяльності з метою повного використання нових переваг та можливостей.

Виявлення ніш на ринках, що діють. Ринок, що діє – це такий ринок, на якому за визначеними критеріями конкурує декілька великих організацій. Наприклад, у 70-х роках XX ст. великі організації, що виготовляли комп’ютери, – IBM, Digital Equip­ment, Hewlett Packard – конкурували між собою щодо трьох головних характеристик товару: потужності комп’ютера, обслуговування та ціни. Роками вони підвищували потужність та якість обслуговування комп’ютерів, тоді як ціни (порівняно з потужністю комп’ютера) – зменшували.

На ринку з’явилася Apple Computer – організація, що виготовляла персональні комп’ютери. Для неї не відігравали важливої ролі ні ставлення споживачів, ні потуж­ність, ні сервіс і навіть ціна. Apple поставив собі за мету зробити кожного менеджера, студента, домогосподарку власником комп’ютера. Головним підприємницьким ходом Apple було не запровадження нової технології (комп’ютери Apple складали зі стан­дартних частин), а створення нового типу комп’ютера як засобу успішної конкуренції г на ринку комп’ютерів. Методом конкуренції Apple було виявлення ніші на ринку. Нішаце сегмент ринку, який на конкретний момент часу не є задіяним. Загалом, малий бізнес успішніше віднаходить такі сегменти, ніж великий. Великі організації переважно тісно пов’язані з традиційним бізнесом, і не усвідомлюють нових можливостей. Підприємці можуть бачити ці можливості і швидше ними скористатись11.

Виявлення нових ринків. Підприємці можуть виявляти нові ринки таким чином. По-перше, товар чи послугу, добре відомі на одному географічному ринку, можна перемістити на інший ринок. Це зробив Марсель Біч з кульковою ручкою, яка завою­вала європейський ринок, перш ніж з’явитися на ринку США. По-друге, підприємці іноді створюють цілу галузь, роблячи відкриття в науці. Зокрема, такими відкриттями були процес фотокопіювання та напівпровідники. Прибутковими виявилися не тільки ті організації, що першими вийшли на ринок (Xerox, National Semiconductor), а й багато інших, що згодом долучилися до нового бізнесу. Це дало змогу створити сотні тисяч робочих місць. Крім того, підприємці, не обтяжені великим досвідом ведення бізнесу, здебільшого успішніше відшукують новий бізнес, ніж великі, зрілі фірми.

Перевага ініціатора. Перевага ініціатора виникає тоді, коли організація вико­ристовує можливість, що з’явилась, раніше, ніж інші організації. Інколи великі організації виявляють нові ніші на ринках та нові ринки приблизно одночасно з мен­шими організаціями, однак не можуть швидко скористатися новою можливістю.

Причин такої ситуації є декілька. Наприклад, велика організація ухвалює рішення повільніше, оскільки на кожній з ланок її управлінської ієрархії ухвалене рішення потребує підтвердження і перевірки. Крім того, велика організація може ризикувати значними активами, якщо наважиться використати нову можливість. Кожного разу, коли Boeing ухвалює рішення збудувати літак за новою моделлю, вона ризикує збанкру­тувати, якщо справа виявиться неприбутковою. Ризик, пов’язаний зі змінами, може породжувати сумніви щодо потреби змін взагалі. Ризик малих організацій у дола­ровому еквіваленті значно менший. Менеджери можуть ризикувати, коли вартість організації лише 100 тис. дол., однак вони не схильні до змін, якщо вартість організації становить 1 млрд. дол.

Складання бізнес-плану

Коли підприємець вибрав галузь діяльності і з’ясував, на яких конкурентних пе­ревагах потрібно сконцентруватися, він складає бізнес-план. Бізнес-план – це доку­мент, у якому підприємець підсумовує стратегію бізнесу і можливості її втілення. Процес підготовки бізнес-плану потребує від підприємців уточнення підходів до започаткування їхнього бізнесу. Ідея розробки бізнес-плану не є новою. Однак вона стає щораз актуальнішою, оскільки кредитори та інвестори, перш ніж фінансувати малий бізнес, вимагають у підприємців розгляду спеціалізованого бізнес-плану.

Такий план повинен відображати взаємозв’язок між можливостями підприємця та потребами виробництва й продажу конкретного товару чи послуги. Він повинен визначати стратегії для виробництва й продажу, правові та організаційні аспекти, бух­облік і фінанси. Зокрема, у бізнес-плані повинні бути відповіді на три запитання:1. Які цілі та завдання підприємця? 2. Які стратегії він використовуватиме для їхнього досягнення? 3. Як підприємець втілюватиме ці стратегії?

Один з варіантів процесу складання бізнес-плану (PERT) показаний на рис. 5.3. Діаграма відображає головні етапи планування для започаткування нового бізнесу. Зазначимо, що розробка бізнес-плану складається з низки специфічних дій, з яких, мабуть, головною є маркетингове дослідження – систематичне та детальне вивчення усіх фактів, думок та оцінок, які ґрунтуються на успішному маркетингові товару чи послуги.

На рис. 5.3 також зображено послідовність складових процесу ухвалення рішення в малому бізнесі. Наприклад, підприємець не може розробити прогноз виторгу від продажу, попередньо не вивчивши ринку збуту товару. Прогноз обсягів продажу сам собою є одним із найважливіших елементів бізнес-плану. Без нього неможливо ви­значити розмірів заводу чи фабрики, крамниці чи офісу, або потрібної кількості обіго­вих коштів чи працівників.

Іншим вагомим етапом є фінансове планування, яке трансформує усю діяльність у грошовий еквівалент. Фінансовий план складають з балансу готівки, звіту про доходи та витрати, балансового звіту, графіка беззбитковості. Найважливішою його складовою є баланс готівки, оскільки він інформує підприємця про те, скільки грошей потрібно для початку справи, а скільки – для підтримки діяльності.

Підприємництво та міжнародний менеджмент

Для більшості людей міжнародний бізнес пов’язаний з великими підприємствами, хоча багато менших компаній також використовують експансію на зовнішні ринки, як можливості для зростання12. Наприклад, Fuci Metals, невелика організація, купує метал у таких далеких краях, як Сибір та Африка, а потім продає його таким автомо-білевиробникам, як Ford та Toyota. Так само вийшла на міжнародний ринок і досягла успіху, зокрема у Росії, Gold’s Gym – каліфорнійська організація13. Незважаючи на те, що міжнародна діяльність пов’язана зі значним ризиком, вона дає підприємцям нові можливості і змогу досягти великого успіху.

Структура підприємницької організації

На базі стратегії та бізнес-плану підприємець може ухвалити рішення щодо струк­тури майбутньої організації. Багато питань, пов’язаних з формуванням структури орга­нізації, які розглядатимемо у наступному параграфі, стосуються також малого бізнесу. Зокрема, підприємцю потрібно визначити форму організації, штатний розклад, орга­нізаційну структуру, систему управлінського контролю. Малі підприємства мають при­таманні лише їм проблеми щодо структури, зокрема форми власності, джерел фінан­сування, методів започаткування нового бізнесу та джерел підтримки.

Форми власності та джерела фінансування

Форма власності визначає, хто матиме правовий статус на володіння активами організації та розподіл прибутку. Фінансування малого бізнесу передбачає рішення щодо джерел капіталу для започаткування бізнесу, і які права ці джерела висуватимуть на прибуток організації. Форми власності і джерела фінансування дуже різноманітні.

Форми власності. Найпоширенішою формою власності багатьох новостворених організацій є одноосібне володіння, тобто така форма власності, за якої одна особа має право на усі активи організації та усі прибутки. В одноосібній власності є близько 70% усіх організацій у США. Головні переваги такої форми: підприємець має цілковиту свободу підприємницької діяльності, заснувати таку організацію просто й недорого, а прибутки оподатковують, як звичайні доходи. Недоліком цієї форми є те, що на власника покладено необмежену відповідальність (він ризикує власними активами, майном, сплачуючи борги у випадку банкрутства організації), крім того, організація припиняє свою діяльність, якщо власник відходить від справ чи помирає.

Іншою формою власності є партнерство (товариство), коли двоє чи більше осіб вирішують стати партнерами у бізнесі, разом володіти всіма активами організації більшість великих та деякі малі організації створюють у формі корпорацій (асо­ціацій). Корпорація це така форма власності, де нема залежності від якоїсь особи. Як і особа, корпорація може брати позику, укладати угоди, мати власність, подавати до суду та бути засудженою. її власниками є акціонери. Перевага корпорації над іншими формами власності полягає в тому, що вона сама відповідає за своїми зобов’язаннями, і зобов’язання власників досить обмежені. Корпорація продовжує діяльність, незва­жаючи на вихід з неї або смерть будь-кого з власників, крім того, вона має більше можливостей отримати позику. Ця форма пов’язана з великими стартовими витратами, ніж форми попередні, і є об’єктом регулювання та подвійного оподаткування (корпо­рація платить податки зі своїх прибутків, а тоді власники акцій платять податки зі своїх дивідендів).

У малому бізнесі є ще декілька специфічних форм власності. Товариство з обме­женою відповідальністю та S-підрозділи корпорацій мають багато переваг корпорації і водночас їх подвійно не оподатковують. Кооперативи дають змогу групі малих організацій об’єднати ресурси та розподілити між собою ринки. Ocean Spray Cranber­ries є кооперативом, що об’єднав 700 незалежних постачальників журавлини та 100 постачальників цитрусових.

Джерела фінансування. Важливим питанням для підприємців є джерела грошо­вих коштів, що потрібні для започаткування і фінансування нового бізнесу. Власний капітал (приватні заощадження і гроші, позичені у сім’ї та друзів) – найпоширеніше джерело фінансування нового бізнесу. Власний капітал часто є найважливішим ре­сурсом, оскільки він посилює відповідальність підприємців. Багато власників малих фірм також користуються різними програмами позик і підтримкою кредитних інсти­туцій та урядових агенцій14. Зазначимо, що урядові програми у бізнесі передусім під­тримують жінок і меншини.

Іншим джерелом коштів є венчурні організації. Венчурна організація це орга­нізація, яка активно інвестує у новий ризиковий бізнес. Перевага цього підходу полягає в тому, що він дає підприємцю великий стартовий капітал з небагатьма обмеженнями, які можуть бути визначені урядом чи банком. Відповідно, підприємець змушений ділити свій прибуток чи права власності з венчурною організацією.

методи започаткування нового бізнесу

Ще одна проблема, яку повинен вирішити підприємець, така: придбати бізнес, розгорнути новий чи укладати франчайзингову угоду.

Придбання бізнесу. Придбання бізнесу має багато переваг, зокрема, доступ до звітності, щоб вивчити структуру надходжень і прибутків, обмеження на рух готівки: крім того, не потребує здогадів та складних прогнозів щодо можливих результатів діяльності. Підприємець також отримує готового постачальника, дистриб’ютора, мере­жу споживачів. З іншого боку, новий власник успадковує проблеми і може бути змуше­ний дотримуватися укладених контрактів та угод. Говард Шульц купив Starbucks Cor­poration, коли вона була малою фірмою, що боролась за виживання, і перетворив її у велику прибуткову організацію.

Започаткування нового бізнесу. Створення нового бізнесу з нуля дає змогу влас­нику уникнути проблем’бізнесу, що вже діє, та поставити “власний штамп” на нову організацію. Джеймс Коч використав цей метод для започаткування Boston Beer Co. Підприємець також мав змогу вибирати постачальників, банки, юристів та працівників без контрактів та угод16. Однак із започаткуванням нового бізнесу пов’язано більше невизначеності, ніж із придбанням такого, що діє. Підприємець працює в умовах не­достатньої інформації щодо можливих прибутків та руху готівки, повинен знайти свого покупця та може бути змушений ухвалити невигідні для нього умови кредиту віл постачальників. Оскільки новий бізнес є невідомим, то можуть виникнути труднощі з позиками.

Франчайзинг. Альтернативою придбанню бізнесу та започаткуванню нового с франчайзингова угода. Франчайзингова угода – це угода між підприємцем та мате­ринською організацією, за якою підприємець платить материнській компанії (фран-чайзеру) тверду комісію або частку доходів від бізнесу, а за це підприємець (франчайзі) має змогу використовувати торговельну марку, товар, рецепти, бізнес-план мате­ринської організації, Сфери, у яких поширений франчайзинг: ресторани (наприклад. McDonald’s), спеціалізовані крамниці одягу (Benetton), крамниці персональних комп’ютерів (ComputerLand), місцеві дистриб’ютори автомобілів17.

Франчайзинг може зменшити підприємницький ризик, оскільки більшість мате­ринських компаній надають допомогу та підтримку. Вони також забезпечують переві­реним виробництвом, продажем та маркетинговими заходами, навчанням, фінансовою підтримкою, а також відомою маркою та іміджем на ринку. Деякі франчайзери дають змогу перспективним підприємцям розширюватися та відкривати підрозділи.

Однак франчайзинг може коштувати дуже дорого. McDonald’s вимагає за франчайзинг декілька сотень тисяч доларів. Материнська організація також може обмежувати франчайзингову угоду певними типами продукції. Наприклад, за угоден : McDonald’s підприємець не може змінювати складу молочних коктейлів, приготуванню Биг Мака чи укладати угоди з іншими постачальниками18. Крім того, деякі фрзігчіі:-зингові угоди складно розірвати.Незважаючи на ці труднощі, кількість франчайзингових організацій зростає дуже швидко. Більше третини роздрібної торгівлі в США пройшла через франчайзинг і це співвідношення має шанси збільшитись до половини обсягів продажу на кінець сто­ліття19. Найбільшою перевагою франчайзингу є обмеження ризику. Проте жодна з форм бізнесу повністю уникнути ризику не може.

Підтримка малого бізнесу засобами менеджменту

З 1950-х років поширилась ідея, що малий бізнес залежить від підтримки ме­неджменту. Для підтримки малих фірм є велика кількість різноманітних засобів мене­джменту, що їх пропонують підприємцям за низькою ціною або безоплатно як перед, так і в процесі ведення нового бізнесу. Оскільки бізнес, наприклад, з виробництва мікрокомп’ютерів потребує певних знань, то є декілька спеціалізованих служб, до­ступних для підприємця, що займається високотехнологічним бізнесом20.

Крім державних програм, допомогу таким підприємцям можуть надавати державні коледжі та університети, торговельні палати й інші організації, створені на базі малих організацій. Першим у цьому списку є Управління у справах малого бізнесу (УСМБ). Багато підприємців уважають, що УСМБ лише позичає гроші або надає гарантії по­вернення позик комерційним банкам, однак ця організація передусім допомагає під­приємцям у менеджменті їхнього бізнесу та розумному використанні коштів.

УСМБ пропонує підприємцям чотири безкоштовні програми підтримки: Корпус колишніх топ-менеджерів, Корпус теперішніх топ-менеджерів, Інститут малого бізнесу і Центр розвитку малого бізнесу. Дві перші програми дають змогу УСМБ визначити потреби малого бізнесу. Якщо підприємцю потрібен маркетинговий план, однак він не знає, як його скласти, то УСМБ вибирає зі свого списку консультанта, що має знання та досвід практичної діяльності в галузі маркетингу. За Програмою Інституту малого бізнесу відбирають спеціалістів у цій галузі в інститутах та університетах, зокрема, серед професорів з керування бізнесом, а також аспірантів та докторантів, які під керівництвом професорів працюють з підприємцями та допомагають їм вирі­шувати проблеми.

Програма Центру розвитку малого бізнесу надає потрібні ресурси та досвід, кон­сультуючи підприємців, забезпечуючи навчання з менеджменту та навчаючи технічних навиків; у відповідних центрах.

Діяльність підприємницької організації

Формулювання і втілення в життя ефективної стратегії відіграє важливу роль у ви­значенні всієї діяльності підприємницької організації21. У цьому параграфі досліджено еволюцію підприємницької організації та чинники, які підвищують її шанси на успіх.

Цикл існування підприємницької організації

Цикл існування підприємницької організації – це низка передбачуваних стадій, через які проходить малий бізнес у процесі свого розвитку. Зразок типового циклу існування підприємницької організації зображено на рис. 5.4. Цей цикл подібний до циклу існування продукту, описаного в Розділі 3, однак має відмінності щодо можли­востей і змін, які стосуються малої підприємницької організації.

Першою є стадія впровадження на ринку, коли організація бореться за визнання або виживання. Підприємницька організація на цій стадії достатньо мала, щоб виявити перешкоди на шляху до успіху і швидко їх усунути. Крім того, підприємцям потрібні знання і навики, щоб модифікувати свою продукцію та послуги відповідно до потреб споживачів. Такі модифікації часом необхідні для малої організації, щоб вона могла отримати потрібну їй готівку та інші ресурси для успішної подальшої діяльності. Багато малих організацій, незважаючи на уміння та зусилля підприємців, так і не виходять з цієї стадії.

Наступна стадія – прорив: На противагу стадії впровадження, коли темпи зростан­ня настільки низькі, що його іноді не помічають, на стадії прориву зростання дуже швидке та непередбачуване, унаслідок чого підприємці втрачають контроль над ситуа­цією. Захоплені зненацька, вони помиляються. Торговельний виторг у цьому випадку зростає по спіралі, і водночас потрібно вирішувати проблеми, пов’язані з готівковими потоками, виробництвом, якістю і постачанням. Крім того, може загостритись конкрентна боротьба22.

В умовах такого тиску підприємець може ухвалювати поспішні, непродумані рішення. Наприклад, якщо обсяг продажу не змінюється або починає зменшуватися, то підприємець може найняти фахівців, зокрема бухгалтера, спеціаліста з контролю зі якістю продукції або представника служби захисту споживачів, для вирішення проблеми. Унаслідок цього зростають витрати, ще більше зменшуючи прибутки. Найліп­шим методом пристосування до швидкого зростання є дотримання умов бізнес-плану. Завдяки йому підприємець підготовлений до стадії прориву.

На стадії зрілості панує стабільне та збалансоване зростання. Організація, що уже перебуває на цій стадії, продовжує активно розвиватися. Однак на цій останній стадії підприємці часто стикаються з іншими перешкодами. Незважаючи на те, що мають певні технічні навики, отримані на стадії впровадження, вони дуже часто не мають знань з менеджменту, що потрібні на стадії зрілості. Підприємці, що не мають таких знань і навиків, повинні або швидко виробити їх, або передати оперативне керів­ництво своєю організацією професійним менеджерам.

Засади успіху у підприємництві

Багато організацій успішно долають усі стадії циклу існування, зображені на рис. 5.4, і досягають стабільності. Багато чинників спричинилось до такого успіху. Ми розглянемо шість найтиповіших23.

Важка праця, енергійність та відданість справі. Підприємець повинен мати бажання працювати і розуміти, що так він зможе досягти успіху. Успішні підприємці – це люди, які схильні ризикувати, упевнені в собі, “трудоголіки”, цілеспрямовані та винахідливі24. Зазначимо, що малий бізнес завжди виправдовує себе, якщо підприємець приділяє увагу дрібницям. Деякі підприємці зазнавали невдач через те, що упускали багато деталей у діяльності організації; вони відкривали бізнес заради свого задово­лення, однак коли потрібно було працювати, упускали таку суттєву ланку, як контроль за товарними запасами та готівкою. Трапляється, що підприємці ігнорували незадо­воленням споживачів, наріканням працівників або фінансовими труднощами, вважа­ючи, що проблеми вирішаться без їхнього втручання.

Ринковий попит на пропоновані товари та послуги. Для успіху в кожному біз­несі потрібно задовольнити попит на продукцію чи послуги, що їх надає організація. Якщо в студентському містечку з населенням 50 тис. та кількістю студентів на рівні 15 тис. лише одна піцерія, то зрозуміло, що попит на таку послугу незадоволений. Якщо ж уже діє 15 піцерій, то новостворена повинна продавати особливо добру піцу або пропонувати щось унікальне, лише тоді вона зможе досягти успіху. Організація з продажу одягу Liz Claiborne’s виявилась далекоглядною, бо віднайшла незаповнену нішу на ринку готового одягу для ділових жінок, Apple Computer досяг успіху завдяки задоволенню попиту на персональні комп’ютери.

Кваліфікація менеджера. Підприємець повинен мати базові знання з менедж­менту, зокрема, уміти вибрати місце розташування та потрібне устаткування для орга­нізації, отримати фінансове забезпечення, найняти та оцінити працівників, а також керувати зростанням фірми, контролювати витрати, укладати угоди, ухвалювати склад­ні рішення. Підприємець, що виробляє товар, на який є величезний попит, можеспочатку обійтися без цих знань. Однак, особливо на стадії зрілості, некомпетентний підприємець не зможе досягти успіху.

Удача. Деякі малі організації досягай успіху лише завдяки везінню. Наприклад, був елемент удачі у випадку з організацією Clean Harbors, що займалась очищенням довкілля в Новій Англії. її власник, Ален Маккім, створив організацію незадовго до того, як федеральний уряд виділив 1,6 млрд. дол. на очищення токсичних відходів. Хоча організація могла досягти успіху і без цього, однак додаткові доходи, отримані з державного фонду, не були зайвими25.

Потужна система контролю. Малим організаціям, як і всім іншим, потрібна сис- тема контролю, щоб координувати діяльність. Наприклад, надто велика кількість за­мовників, що прострочують платежі, зумовлює зменшення наявності грошових коштів, а отже, підприємство може зупинитися. Негативно на діяльність організації вплива­ють надлишкові виробничі потужності, низькоякісні товари, крадіжки, нерівномірні обсяги продажу та недостатні розміри прибутку. (Детальніше систему контролю опи­сано в Частині 5).

Достатнє забезпечення капіталом. Малий бізнес потребує достатніх коштів для того, щоб вдало стартувати і мати змогу розвиватися. Головне правило таке: підприє­мець повинен мати достатній власний капітал перш ніж розпочинати новий бізнес, щоб проіснувати рік без прибутків.

�юёo? �0 HPsвикористовувати його для щоденної рутинної роботи з ухвалення рішення. Однак його успішно використали для передбачення таких подій, як зміна палива для органі­зації Boeing, потенціал ринку для нової продукції General Motors, розробка та підго­товка зразків продукції Eli Lilly і прогнозування майбутніх економічних умов на за­мовлення уряду СНІ А25.

Номінальні групи. Ще один спосіб групового ухвалення рішення – це створення номінальних груп. На відміну від методу “дельфі”, де члени групи не знайомі один з одним, членів номінальної групи збирають разом. Однак вони не розмовляють між собою, як члени групи взаємодії. Номінальну групу використовують для розробки творчих, інноваційних альтернативних ідей. Спочатку менеджер збирає групу спеціа­лістів потрібної проблематики та описує їм ситуацію. Потім члени групи описують якомога більше альтернативних варіантів рішень. Рішення, запропоновані кожним, оголошують усій групі, їх обговорюють та голосують щодо кожного з них. Рішення чи ідея, яка має найвищий рейтинг, є рішенням, що його пропонує група. Звичайно негативним є те, що менеджер може скористатися своїм авторитетом і підтримати або відкинути конкретне рішення.

Переваги групового ухвалення рішення

Одна з переваг групового ухвалення рішення така: у цій ситуації є більше інфор­мації для ухвалення рішень, оскільки група або команда репрезентує різні рівні освіти, досвід та можливості. Як результат групи можуть розробити та оцінити більшу кіль­кість варіантів, ніж це під силу одній особі26. Люди, які беруть участь у груповому ухваленні рішень, розуміють логіку ухвалених рішень, а отже, ухвалюють їх ліпше і доводять до відома інших підрозділів організації*27.3 огляду на це групи частіше ухва­люють успішні рішення, ніж окремі особи28 (табл. 4.2).

Недоліки групового ухвалення рішення

Найсуттєвішим недоліком групового ухвалення рішення є те, що цей процес по­требує більше часу, ніж індивідуальне рішення, а отже, і більших витрат. Наприклад, якщо роботу менеджера оцінюють у 50 дол. за 1 год, а він затратить 2 год на ухвалення рішення, то цей процес коштуватиме організації 100 дол. На те ж саме рішення групі з п’яти менеджерів потрібно 3 год. Отже, за таких же умов організація витратить 750 дол. Однак групове ухвалення рішення буває набагато ефективнішим, ніж індиві­дуальне, що виправдовує додаткові витрати.

Група деколи може ухвалювати непривабливі компромісні рішення29. Наприклад, прийняття на роботу “компромісного” менеджера вищої ланки може виявитися не­правильним і негативно відобразитися на діяльності організації у майбутньому, оскіль­ки його можуть сприйняти не всі підрозділи організації, і він не отримає загальної підтримки. Іноді хтось із учасників групи домінує над іншими і це не дає змоги їм виявити себе повністю. Як наслідок, рішення групи зводиться до рішення однієї лю­дини.

Крім того, групове ухвалення рішення може призвести до такого явища, як групове мислення. Таке мислення з’являється тоді, коли бажання досягти консенсусу пере­важає над бажанням ухвалити оптимальне рішення20. Результатом діяльності групи у цьому випадку може бути рішення, яке не задовольняє ні групу, ні організацію, зате дає змогу уникнути конфліктів між членами групи. Найяскравішим прикладом на­слідків такого мислення є вибух Challenger у 1986 p. NASA готувалася до запуску космічного корабля, і в процесі підготовки було виявлено низку проблем. Однак особи, що відповідали за ухвалення рішення, на кожному етапі заперечували наявність проб­лем і не погоджувались на припинення процесу запуску. Унаслідок цього незабаром після старту, 28 січня 1986 p., корабель вибухнув, а екіпаж із семи осіб загинув.

Керування груповим ухваленням рішення

Менеджери мають кілька можливостей, щоби вплинути на групове ухвалення рішення з метою підвищення його ефективності. Час і гроші можна зекономити, ви­значивши остаточний термін ухвалення рішення; домінування особи можна зменшити, формуючи групи лише для ухвалення конкретного рішення. Проникливий менеджер повинен знати, хто в його організації схильний до домінування і не залучати цю особу до групи, або залучати кількох вольових працівників одночасно.

Для уникнення групового мислення кожен член групи повинен критично оцінити усі запропоновані варіанти. Коли члени групи висловлюють свої пропозиції, керівник групи не повинен виявляти свого ставлення до них. Зрештою, щонайменше одна особа в групі повинна запитувати: “А які будуть наслідки?” І навіть після ухвалення попе­реднього рішення групі доцільно надалі збиратися для обговорення рішення та вислов­лення усіх поглядів на цю проблему31. Такої системи дотримувалась організація Gould Paper Company. Вона розділила менеджерів на дві команди, які впродовж дня обгово­рювали плюси і мінуси усіх пропозицій з метою відібрати оптимальне рішення. По­дібну процедуру ухвалення рішення практикують в організації Sun Microsystems.

iz�+G1.0 HPsheight:150%;color:black;mso-ansi-language:UK’> дотримується політики заборони надання фрайчайзингу особі, що вже володіє іншими ресторанами швидкого обслуговування. Так само Starbucks відмовляється від франчайзингової угоди і є власником усієї мережі роздрібних крамниць, що торгують кавою цієї організації. Університетське керівництво може запровадити таку політику, що дозвіл на навчання даватимуть тим бажаючим, хто набрав певний мінімум очок на тестуванні. Політика відображає і те, як враховуватимуть винятки.

Стандартна операційна процедура. Іншим типом постійного плану є СОП. Во­на конкретніша, ніж політика, оскільки визначає кроки, які потрібно зробити в кон­кретних умовах. Наприклад, працівник приймальної комісії, приймаючи заяви від абітурієнтів, повинен:

1) завести папку для кожної особи;

2) покласти туди результати тестувань, рекомендації та інші документи;

3) передати підготовлені документи керівнику комісії.

Gallo Vineyards у Каліфорнії має перелік СОП на 300 сторінок, де описано всі тонкощі рецепту виготовлення вина. Таке детальне керівництво робить фірму найбільш точним виробником продукції в США32. McDonald’s має СОП для роз’яснення, як саме приготувати БигМак і скільки часу він повинен перебувати в печі.

Правила та інструкції (ПІ). Планами найвужчого застосування є правила та ін­струкції. Вони описують, як саме конкретну дію треба виконувати. ПІ використову­ють для ухвалення рішень у різноманітних ситуаціях.

McDonald’s має правило, за яким у його ресторанах не встановлюють телефону. Приймальна комісія може мати таке правило: якщо у справі студента за два місяці до початку семестру не буде потрібних документів, то його не допустять до занять. Однак менеджери вищого рівня можуть змінювати правила. Якщо, наприклад, на кілька днів запізнюються документи дочки спонсора університету, то керівництво, швидше завсе, не буде зважати на правила. ПІ можуть стати проблемою, якщо вони надмірні або якщо їх змушують дотримуватися надто чітко.

ПІ та СОП часто збігаються. Вони розглядають вузьке коло. СОП описує типовий набір дій, а ПІ концентруються на певній дії. Наприклад, описана вище процедура надання дозволу на навчання має три вимоги, а правило “двох місяців” пов’язане лише з однією дією. На підприємстві СОП для нового працівника передбачає:

1) занесення особи до списку підприємства;

2) знайомство зі співробітниками та керівниками;

3) надання обладнаного робочого місця.

А правило для нового робітника може стосуватися того, коли приходити на роботу.

Альтернативне планування

Іншим важливим типом планування є АП. Планування випадковостей це

сукупність альтернативних дій, які потрібно виконати у разі, коли чинний план непередбачено порушений або його виконують неправильно^. Розглянемо, наприклад, план зростання організації NiKe. Філіп Найт та його менеджери розуміють, що різно­манітні зміни у світовій економіці можуть вплинути на можливі розміри експансії. Вони можуть скласти два типи альтернативних планів. Перший план передбачатиме підвищення темпів зростання виробництва за умов стабільної економічної ситуації, другий, навпаки, зниження темпів розвитку за умов інфляції.

Механізм альтернативного планування зображений на рис. 3.6.

Альтернативне планування тісно пов’язане з іншими планами організації і скла­дається з чотирьох етапів. На першому етапі створюють головний план організації, він може охоплювати стратегічні, тактичні та оперативні плани. Частиною процесу створення плану є розгляд можливих варіантів розвитку подій. Деякі групи менеджерів ставлять питання: “А що буде, якщо…”, тобто вони розглядають усі можливі варіанти подій і враховують випадковості.На другому етапі обраний план виконують, визначаючи найважливіші варіанти розвитку подій. Під час альтернативного планування розглядають лише події, які можуть справді відбутися і вплинути на організацію. Далі, на третьому етапі, організа­ція виділяє конкретні ознаки та показники, що свідчать про ймовірність настання події. Банк може визнати, що 2% падіння відсоткових ставок є одним із варіантів подій. Тоді ознакою цього явища може бути щомісячне падіння ставок на 0,5% протягом певного періоду. Якщо з’ясовано імовірність настання події, то розробляють альтер­нативний план.

Після цього етапу менеджери виконують моніторинг показників, визначених на третьому етапі і вирішують, чи потрібно виконувати альтернативний план. На чет­вертому етапі визначають ефективність як головного, так і альтернативного планів.

Альтернативні плани стають щораз важливішими для організацій, що діють в особливо складному та динамічному середовищі. Вони є практичним засобом, що допомагає менеджерам діяти в умовах невизначеності і непостійності34.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s