Вступ до менеджменту

Posted: 15.11.2012 in Без категорії
Позначки:

Менеджмент – це сукупність функцій, спрямованих на ефективне та результа¬тивне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей. Під ефек¬тивністю розуміють розсудливе й економне використання ресурсів. Результатив¬ністю називають прийняття правильних рішень і їх успішне виконання. Загалом орга¬нізації, які досягли успіху, є як ефективними, так і результативними.
Сучасні менеджери стикаються з різноманітними цікавими й суперечливими си¬туаціями. Звичайний виконавець працює 60 робочих годин на тиждень, виконує вели¬чезний обсяг замовлень за зміну; стикається із зростаючою складністю внаслідок гло¬балізації, внутрішньої конкуренції, урядового регулювання та тиску акціонерів. Швидкі зміни, непрогнозовані зриви, великі та малі проблеми, крім того, ще більше усклад¬нюють завдання. Робота менеджера непередбачувана та самостверджувальна, однак вона також пов’язана із творчістю2.
Категорії менеджерів
Сьогодні багато різних менеджерів працює в організаціях. На рис. 1.1 показано, як у межах однієї організації менеджерів можна розрізняти за рівнями і сферами.
Рівні менеджменту. Один із способів поділу менеджерів на категорії – розрізняти їх за рівнями в організації. Менеджери вищого рівня становлять порівняно малу групу виконавців, які керують цілою організацією. Посади, що передбачені в цій групі -президент, віце-президент і виконавчий директор. Менеджери цього рівня розробляють мету організації, загальну стратегію і політику її діяльності. Вони також офіційно представляють організацію, зустрічаючись з урядовцями, керівниками інших органі¬зацій тощо.Говард Шульц у Starbucks – менеджер вищого рівня, так само як і Дейдра Вейджер – віце-президент фірми з роздрібної торгівлі. Менеджери вищого рівня ухвалюють такі рішення, як злиття з іншими компаніями, інвестиції в дослідження та розробки, входження або виходу з різних ринків, будівництво нових підприємств та придбання обладнання.
Менеджери середнього рівня, мабуть, є найбільшою групою менеджерів у біль¬шості організацій. Звичайні посади менеджерів середнього рівня ~ це виробничий менеджер, операційний менеджер і керівник підрозділу. Менеджери середнього рівня головно відповідають за впровадження політики і планів, розроблених менеджерами вищого рівня, а також координацію та нагляд за діяльністю менеджерів нижчого рівня3. Наприклад, виробничі менеджери мають справу із менеджментом матеріальних запа¬сів, контролем за якістю, несправністю обладнання і деякими проблемами профспілок. Вони також координують роботу підлеглих у межах підприємства. Джейсон Ернандез, регіональний менеджер Starbucks, відповідальний за діяльність фірми у трьох східних штатах, є менеджером середнього рівня.

Менеджери нижчого рівня координують та наглядають за діяльністю безпосе¬редніх виконавців. Звичайні посади для менеджерів нижчого рівня – майстер, коор¬динатор і керівник офісу. Вейн Максвелл і Дженні Вагнер, менеджери кав’ярень Star¬bucks у Техасі, є менеджерами нижчого рівня. Вони наглядають за щоденною діяль¬ністю своїх фешенебельних закладів, наймають до штату робітників та інших пра¬цівників, і виконують повсякденні адміністративні обов’язки, покладені на них мате¬ринською компанією. На противагу менеджерам вищого і середнього рівня, менедже-ри нижчого рівня, зазвичай, проводять значну частину свого часу, наглядаючи за робо¬тою підлеглих4.
Сфери менеджменту. Менеджери, незважаючи на рівень, можуть працювати в різних підрозділах усередині організації. Менеджери з маркетингу працюють у сфері, пов’язаній із функцією маркетингу – переконання споживачів і клієнтів купувати това¬ри й послуги організації (чи це будуть автомобілі Ford, журнали Newsweek, новини Associated Press, польоти на Southwest Airlines, чи філіжанки “latte” в Starbucks). їхні обов’язки – розробка нових продуктів, просування товарів на ринку і реалізація. Фі¬нансові менеджери переважно мають справу з фінансовими ресурсами організації. Вони відповідальні за такі види діяльності, як бухгалтерський облік, менеджмент руху готівки та інвестицій.
Діяльність операційних менеджерів пов’язана зі створенням та керуванням вироб¬ничими системами, що виготовляють товари і послуги. Зазвичай, обов’язки опера¬ційних менеджерів – виробничий контроль, контроль матеріальних запасів, контроль за якістю, заводським обладнанням і вибором місця розташування підприємства. Мене¬джери людських ресурсів відповідальні за наймання та підвищення кваліфікації праців¬ників, їх залучають до планування людських ресурсів, вербування і підбирання праців¬ників, навчання та підвищення кваліфікації, вирішення питань оплати праці та системи доплат, формування систем оцінки та звільнення недисциплінованих і некомпетентних працівників. Загальні менеджери не пов’язані з якимись певними спеціальностями менеджменту. Можливо, найліпшим прикладом посади загального менеджера є адмі-ністратор лікарні або клініки. Адміністративні менеджери повинні бути обізнані з усіма функційними сферами менеджменту, а не спеціалізуватися у якійсь одній галузі.
Головні функції менеджменту
Незалежно від рівня чи сфери менеджмент виконує чотири головні функції: пла¬нування й ухвалення рішень, організацію діяльності, лідерство і контролювання (рис. 1.2).
Планування й ухвалення рішень. У найпростішій формі планування означає визначення організаційних цілей і рішення, як ліпше їх досягти. Ухвалення рішення -частина процесу планування, що передбачає вибір напряму дій із різних варіантів.Планування і ухвалення рішень забезпечує ефективність менеджменту за допомогою передбачення майбутньої діяльності. Цій темі присвячена Частина II підручника.
Організація діяльності. Після того, як менеджер визначив ціль і розробив реаль¬ний план, наступною функцією менеджменту є організація людей і груп для виконання плану. Тобто організація діяльності визначає, як дії і ресурси повинні бути пов ‘язані між собою. Незважаючи на те, що дехто вважає цю функцію рівноцінною створенню схеми дій організаці, доведемо, що вона означає набагато більше (див. Частину III).
Лідерство. Третьою базовою функцією менеджменту є лідерство. Дехто трактує лідерство як найважливіший і найсуперечливіший з усіх управлінських видів діяль¬ності. Лідерство – це сукупність процесів, які використовують, щоб переконати людей працювати разом для досягнення інтересів організації. Наприклад, уміння Говарда Шульца, як керівника, переконувати інших, без сумніву, відіграє важливу роль в успіхові Starbucks. Детально функція лідерства розкрита в Частині IV.

Контролювання. Завершальною фазою процесу менеджменту є контролювання, або моніторинг, за прогресом організації для досягнення цілей. У міру того, як орга¬нізація прагне досягти своїх цілей, менеджери повинні спостерігати за прогресом для забезпечення мети організації в певний період часу (див. Частину V).
Базові управлінські навики
Належним чином виконуючи зазначені функції менеджменту, менеджери покла¬даються на цілу низку специфічних навиків. Найважливішими управлінськими навика¬ми є технічні, міжособові, концептуального мислення, діагностичні, комунікативні, ухвалення рішень та вміння правильно розподіляти час5.
Технічні навики. Технічні навики – це навики, потрібні для виконання або розу¬міння специфічних видів роботи в організації. Вони особливо важливі для менеджерів нижчого рівня. Ці менеджери проводять багато часу, навчаючи підлеглих і відповіда¬ючи на запитання щодо проблем, пов’язаних з роботою. Менеджери нижчого рівня повинні знати, як виконувати завдання, призначені для тих, кими вони керують, якщо вони хочуть досягти успіху.
Міжособові навики. Менеджери значну частину часу спілкуються з людьми як всередині, так і за межами організації. З огляду на це менеджер також потребує міжосо-бових навиків – здатності спілкуватися, розуміти та мотивувати окремих людей і групи. Як менеджер підіймається по організаційній драбині, так він повинен знайти спільну мову з підлеглими, рівними за станом, і тими, хто перебуває на вищих рівнях орга¬нізації. Враховуючи велику кількість функцій, які менеджер виконує, він також повинен уміти працювати з постачальниками, споживачами, інвесторами та іншими людьми поза організацією6.
Навики концептуального мислення. Концептуальні навики залежать від здат¬ності менеджера мислити абстрактно. Менеджери повинні мати абстрактне мислення, щоб розуміти суть роботи організації та її середовище, збагнути, як усі частини орга¬нізації існують разом, і розглядати організацію схоластичним способом. Це їм дає змогу думати стратегічно, бачити картину в цілому й ухвалювати обґрунтовані рішення, корисні для цілої організації.
Діагностичні навики. Кваліфіковані менеджери також мають діагностичні здіб¬ності, або навики, що дають змогу менеджеру передбачати найбільш ймовірне реагу¬вання на ситуацію. Терапевт діагностує хвороби пацієнта за допомогою аналізу симпто¬мів і визначення їхньої можливої причини. Так само менеджер може діагностувати й аналізувати проблему в організації за допомогою вивчення її симптомів, а тоді відшу¬кати її вирішення.
Комунікативні навики. Комунікативні здібності стосуються спроможності менед¬жера ефективно повідомляти ідеї та інформацію іншим, а також сприймати ідеї та інформацію від інших. Ці навики дають змогу менеджеру передавати ідеї підлеглим, завдяки чому ті знають, що від них очікують, координувати роботу з рівними за рангом і колегами для доброї співпраці, та інформувати менеджерів вищого рівня про стан речей. Крім того, комунікативні навики допомагають менеджеру прислухатися до того, що кажуть інші, розуміти справжній підтекст листів, електронної пошти, звітів та іншої письмової кореспонденції.
Навики ухвалення рішень. Кваліфіковані менеджери також володіють майстер¬ністю ухвалювати рішення. Навики ухвалення рішень передбачають спроможність менеджера правильно виявляти і визначати проблеми та можливості, а тоді вибирати оптимальний напрям дій, щоб вирішити проблеми і перетворити можливості у капітал. Жоден менеджер не завжди ухвалює правильні рішення. Однак кваліфіковані менед¬жери ухвалюють правильні рішення у більшості випадків. А коли вони ухвалюють неправильні рішення, то переважно швидко визнають помилку і виправляють її, щоб компенсувати організації витрати або збитки, наскільки це можливо.
Уміння правильно розподіляти час. У кінцевому результаті менеджери з досві¬дом переважно вміють правильно розподіляти час. Навики розподіляти час полягають у спроможності менеджера визначати пріоритети у роботі, працювати ефективно і доручати, відповідно, роботу іншим. Як зазначено, менеджери стикаються з багатьма різними труднощами і проблемами. Менеджеру дуже легко заглибитися у виконання роботи, яку можна відтермінувати або передати іншим. На жаль, коли таке трапляється, важчою і важливішою роботою може бути знехтувано7.
Наука і мистецтво менеджменту
З огляду на складність, притаманну професії менеджера, постає слушне запитання: менеджмент є наукою чи, радше, мистецтвом. Фактично, результативний менеджмент – це поєднання науки і мистецтва. Успішні виконавці визнають важливість комбіну¬вання науки та мистецтва менеджменту, коли практикують своє ремесло8.
Наука менеджменту. Багато проблем і суперечних питань менеджменту можна вирішити раціональним, логічним, об’єктивним і систематизованим способами. Ме¬неджери можуть збирати дані, факти та об’єктивну інформацію; використовувати мате¬матичні моделі і технічні прийоми ухвалення рішень для досягнення правильних ви¬рішень, їм потрібно користуватися таким науковим підходом до вирішення проблем щоразу, особливо коли мають справу з порівняно рутинними і простими проблемами.
Кожного разу, коли Starbucks обмірковує входження на новий ринок, її Менеджери детально вивчають широке коло об’єктивних даних, складаючи свої плани. Особливо важливими технічні, діагностичні навики і навики ухвалення рішень є тоді, коли йдеть¬ся про науку менеджменту. .
Мистецтво менеджменту. Хоча менеджери можуть намагатися, наскільки це можливо, бути науковцями, вони часто повинні вирішувати проблеми на підставі інтуїції, досвіду, інстинкту та особистої проникливості. Покладаючись на концепту¬альні, міжособові і комунікаційні навики, менеджер змушений вибирати між різними варіантами дій, що виглядають однаково привабливо.
Зазначимо, що навіть “об’єктивні факти” можуть виявлятися помилковими. Коли Starbucks планувала відкрити свою першу крамницю у Нью-Йорку, ринкові дослід-ження чітко засвідчили, що жителі Нью-Йорка надають перевагу каві з автоматів, а не екзотичній каві “експрессо”. Початково встановили більшу кількість автоматів з кавою і менше мейкерів кави “експрессо” порівняно з іншими крамницями, а потім, коли жителі Нью-Йорка сприйняли “експрессо”, менеджери запровадили типове спів¬відношення. Сьогодні Starbucks пропонує своє стандартне меню і частування у всіх своїх крамницях, а пізніше робить необхідні корективи. Тому менеджери повинні по¬єднувати елементи інтуїції та особистої проникливості з підтвердженими даними й об’єктивними фактами9.
Еволюція менеджменту
Сьогодні більшість менеджерів визнають роль історії. Знання про походження своєї організації та види діяльності, що привели її до успіху або спричинили невдачі, можуть бути корисними для керування сучасною організацією.
Значення теорії та історії
Деякі люди не надають великого значення історії та теорії. їхні аргументи най¬частіше ґрунтуються на припущеннях, що історія не стосується сучасного суспільства, а теорія є абстрактною і не має практичного застосування. Проте насправді як історія, так і теорія відіграють важливу роль, зокрема, для всіх менеджерів.
Теорія є концептуальною основою для організації знань. Вона дає змогу скласти план дій. Хоча деякі теорії виглядають абстрактними і недоречними, інші можуть бути дуже простими і практичними. Теорії менеджменту, що їх використовують з метою створення організацій і спрямування їх для досягнення цілей, ґрунтуються на реаль¬ності10. Крім того, більшість менеджерів розробляють і удосконалюють свої власні теорії щодо того, як вони повинні керувати своїми організаціями та працівниками.
Знання і розуміння ролі історичного розвитку важливі для сучасних менеджерів”. Історичний контекст менеджменту пояснює значення досвіду і може допомогти менеджерам уникнути помилок, що їх допустили інші. Більшість курсів з історії Сполучених Штатів чимало уваги приділяє діловому й економічному розвитку країни, зокрема, Промисловій революції, зародженню міграції робочої сили та Великій депресії, а також таким флагманам американської індустрії, як Корнеліусу Вандербілту (будівництво залізниць), Джону Д. Рокфеллеру (нафта) та Ендрю Карнегі (сталь). Діяльність цих та інших промисловців залишила глибокий слід в історії12. Shell Oil, Levi Strauss, Ford, Lloyd’s of London, Disney, Honda і Unilever -усі вони мають великі архіви і часто використовують імідж з минулого в орієнтаційних і навчальних про¬грамах, рекламних кампаніях, зв’язках з громадськістю.
Історичний контекст менеджменту
Практика менеджменту була ще тисячі років тому. Єгиптяни використовували менеджерські функції планування, організації і контролювання, коли будували великі піраміди. Олександр Великий тримав штат військових, щоб координувати дії під час військових кампаній. Римська імперія удосконалила організаційну структуру, яка значно полегшила контроль.
Незважаючи на це, серйозної уваги менеджменту не приділяли аж до XIX століття. Двома першими піонерами у цій сфері стали Роберт Оуен (1771-1858) і Чарльз Беб-бедж (1792-1871). Оуен, британський промисловець-реформатор, був одним із перших менеджерів, які визнали важливість організації людських ресурсів і добробуту робіт¬ників. Чарльз Беббедж, англійський математик, зосередив увагу на ефективності вироб¬ництва. Він надавав великого значення поділу праці й обґрунтував застосування математики до таких проблем, як ефективне використання обладнання та матеріалів.
Класична теорія менеджменту
На початку XX ст. ідеї названих та деяких інших менеджерів і теоретиків зазнали змін у зв’язку із виникненням та еволюцією широкомасштабного бізнесу. Перші важливі ідеї у цій галузі тепер трактують як класичний підхід до менеджменту. Сьогодні на цей підхід є два різні погляди: науковий менеджмент (школа наукового керування) і адміністративний менеджмент (школа адміністративного керування).
Науковий менеджмент. На початку XX ст. виникла серйозна бізнесова проблема – продуктивність праці. Бізнес розширювався, доступний став і капітал, однак пропо¬зиція праці була невеликою. Тому менеджери почали шукати шляхи ефективнішого використання наявної робочої сили. Відповідно до цих потреб експерти намагалися зосереджувати увагу на методах удосконалення роботи окремих працівників. їхні до¬слідження зумовили розвиток наукового менеджменту. Засновниками наукового ме-неджменту були Фредерік В. Тейлор (1856-1915), Френк Гілбрет (1868-1924) і Ліліан Гілбрет(1878-1972)13.
Одна з перших посад Тейлора – майстер у компанії Midvale Steel Company, Філа¬дельфія. Він там спостерігав за тим, що назвав ухилянням від виконання службових обоє ‘язків, – працівники навмисно працювали повільніше, ніж могли б. Тейлор вивчав і хронометрував кожний елемент праці сталеварів; визначав, що кожен робітник по¬винен виробляти, а тоді відшукував найефективніший метод для виконання кожної частини загального завдання. Крім того, він запровадив відрядну систему оплати праці. На відміну від попередньої виплати всім працівникам однакової заробітної платні, він почав збільшувати платню кожного працівника, який виконував або перевиконував плановий рівень випуску продукції.
Після того, як Тейлор звільнився з Midvale, він працював консультантом у кількох компаніях, зокрема, у Simonds Rolling Machine Company та Bethlehem Steel. У компанії
Simonds він вивчав і наново запроваджував обсяги роботи, організовував перерви, щоб зменшити втому, увів відрядну систему оплати праці. Результатами цього стали вища якість, більші обсяги виробництва, посилення моралі. У Bethlehem Steel Тейлор вивчав ефективні шляхи навантаження та розвантаження залізничних вагонів і використав свої висновки з такими ж вражаючими наслідками. Отримавши такий досвід, він сформулював свої головні ідеї і назвав їх науковим менеджментом. На рис. 1.3 відображено головні етапи, які пропонував запровадити Тейлор. Він був переко¬наний, що менеджери, які дотримуватимуться його рекомендацій, підвищать продук¬тивність праці своїх робітників14.
Праця Тейлора значно вплинула на розвиток промисловості Сполучених Штатів. Використовуючи його принципи, багато організацій значно підвищили рівень ефек¬тивності. Однак не обійшлося без наклепів. Робітники стверджували, що науковий менеджмент придуманий лише для того, щоб змусити кожного з них більше працювати і зменшити загальну кількість працівників на фірмі. Конгрес провів дослідження ідей Тейлора, і результати засвідчили, що деякі зі своїх висновків учений сфальсифікував15. Однак праця Тейлора не була марною16.
Подружжя Френк і Лі ліан Гілбрети були промисловими інженерами і командою однодумців. Один із найцікавіших внесків Френк Гілбрет зробив у мулярську справу. Спостерігаючи за мулярами під час роботи, він удосконалив декілька прийомів. Наприклад, він точно визначив стандартні матеріали і засоби, у тім числі розміщення муляра, цегли і розчину на різних рівнях. Результатом таких удосконалень стало зменшення окремих фізичних рухів від дев’ятнадцяти до п’яти і зростання випуску продукції до 200%. Ліліан Гілбрет зробила важливий внесок у кілька різних сфер, зокрема, у сферу менеджменту персоналу, допомогла виділити сферу виробничої пси¬хології. Працюючи окремо і разом, Гілбрети удосконалили багато різних засобів і технологій. Чимало своїх ідей вони застосували до своєї сім’ї. їхній досвід виховання дванадцяти дітей задокументований у книзі і фільмі “Дешевший на дюжину”.
Адміністративний менеджмент. Тоді як науковий менеджмент досліджує працю окремих працівників, адміністративний менеджмент зосереджений на керуванні організацією в цілому. Суттєвий внесок в адміністративний менеджмент зробили Анрі Файоль (1841-1925), Лінделл Ервік (1891-1983) і Макс Вебер (1846-1920).Французький промисловець Анрі Файоль – засновник і найвизначніший пред¬ставник адміністративного менеджменту. Він був невідомим для американських мене¬джерів і вчених, доки його найважливішу працю “Загальний і виробничий менедж¬мент” не було перекладено у 1930 р. англійського17. Спираючись на власний управ-лінський досвід, Файоль намагався систематизувати практику менеджменту, щоб забез¬печити нагляд і поради іншим менеджерам. Він також першим сформулював уні¬версальні управлінські функції: планування, організацію, лідерство і контролювання. Промисловець був переконаний, що ці функції точно відображають суть процесу ме-неджменту. Більшість сучасних книг з менеджменту (включаючи і цю) досі викорис¬товують цю основу, і менеджери-практики погоджуються, що ці функції є найважли¬вішою частиною їхньої роботи.
Після завершення кар’єри офіцера британської армії Лінделл Ервік став теорети¬ком і консультантом з менеджменту. Він поєднав науковий менеджмент з працею Файо-ля та інших теоретиків адміністративного менеджменту, а також розвинув ідею про функції планування, організації і контролювання. Як і Файоль, Ервік удосконалив низку інструкцій для підвищення рівня ефективності керування. Відомий не стільки власними теоріями, як синтезом та інтеграцією праць інших.
Хоча Макс Вебер був сучасником Файоля і Тейлора, його внесок не визнавали декілька років. Вебер – німецький соціолог. Його найважливішу працю перекладено англійською у 1947 р.18 Праця Вебера з бюрократії заклала фундамент сучасної орга¬нізаційної теорії, яка детально описана у Розділі 6. Поняття бюрократії, яке ми з’ясуємо нижче, ґрунтується на раціональному наборі інструкцій для структурування організацій найефективнішим способом.
Оцінка класичної теорії. Класична теорія обґрунтовує важливість ефективного менеджменту; вона дала змогу закласти основу для подальших теорій та підходів. Багато концепцій, започаткованих у цей час, зокрема, спеціалізація робіт, дослідження часу, мотивації, а також наукові методи, використовують і досі. З іншого боку, ці ранні теоретики часто застосовували спрощений підхід до менеджменту і їм бракувало розуміння людського чинника організацій.
Школа людських стосунків (поведінкова теорія менеджменту)
Перші прихильники класичної теорії, по суті, розглядали організації і роботу з механістичного погляду. Це означає, що вони намагалися схематизувати організації, як машини, так і робітників, подібно до зубців у цих машинах. Навіть якщо ранні автори визнавали роль індивідів, ці піонери менеджменту зосереджувалися на тому, як менеджери мали б контролювати і стандартизувати поведінку своїх працівників. Натомість, поведінкова теорія менеджменту більше уваги приділяє особистим сто-сункам і поведінці та груповим процесам і визнає роль поведінкових процесів на ро¬бочому місці.Школу людських стосунків (поведінкову теорію менеджменту) пропагували багато авторів. Одним із теоретичних досліджень у цьому напрямі була виробнича психологія – практика застосування психологічних понять до виробничого середовища. Хюго Мюнстерберг (1863-1916), відомий німецький психолог, визнаний батьком виробничої психології. Він стверджував, що психологи можуть надати цінну допомогу менеджерам у сферах відбору працівників і мотивації. Виробнича психологія досі є одним із головних у навчальних курсах багатьох коледжів та університетів.
Ще одним прихильником поведінкового підходу до менеджменту була Мері Паркер Фоллет19. Вона працювала в епоху наукового менеджменту, однак незабаром визнала роль людського чинника на робочому місці. Фоллет оцінила роль людських стосунків і поведінки в організаціях. її особливим зацікавленням була освіта дорослих і профе¬сійна орієнтація. Фоллет вірила, що організації повинні стати більш демократичними для узгодження стосунків між працівниками і менеджерами.
Гоуторнські студії. Хоча Мюнстерберг і Фоллет зробили важливий внесок у роз¬виток поведінкового підходу в менеджменті, його головним каталізатором стала серія навчань, що їх проводили біля Чикаго на заводі Western Electric’s Hawthorne у 1927— 1932 pp. Дослідженням, яке спочатку спонсорувала компанія General Electric, керували Елтон Майо і його партнери20. Перше навчання передбачало маніпуляцію з освітленням для однієї групи працівників і порівняння їхньої продуктивності з продуктивністю іншої групи, освітлення якої не змінилося. Дивно, проте коли освітлення посилювалося для експериментальної групи, продуктивність збільшувалася в обох групах і продов¬жувала зростати, навіть коли освітлення для експериментальної групи послаблювалось. Тільки коли освітлення було зменшене до рівня місячного світла, продуктивність почала зменшуватися (і General Electric припинила спонсорство).
Іншим експериментом було розроблено план відрядної прогресивної оплати праці для групи з дев’яти осіб, які збирали термінальні схеми для телефонних станцій. З погляду наукового менеджменту кожна людина спробувала б максимізувати свою плат¬ню, виготовляючи стільки одиниць продукції, скільки можливо. Майо і його партнери, однак, виявили, що група самостійно неформально визначила прийнятний рівень ви¬робництва для своїх членів. Робітники, які виконували норму, були названі “мислив-цями за ставкою”, ті, які не виконували норму, -t “пройдисвітами”. Щоб бути прий¬нятим групою, робітники повинні були виробляти схеми на визначеному рівні. Як тільки вони наближалися до прийнятого рівня виробництва, робітники збавляли темп, щоб уникнути надвиробництва.
Інші студії, у тім числі програма соціологічного опитування, що залучала декілька тисяч робітників, дали підстави Майо і його партнерам зробити висновок, що людська поведінка на робочому місці є значно важливішою, ніж уважали раніше. Наприклад, в експерименті з освітленням результати приписано тому факту, що обидвом групам уперше приділено особливу увагу і дружнє ставлення. Плани стимулювання оплати праці не спрацювали, оскільки відрядна заробітна платня для окремих робітників була менш важливою, ніж соціальне сприйняття. Одне слово, індивідуальні і соціальні процеси відігравали головну роль у формуванні стосунків і поведінки робітників.
Людські стосунки. Теорія людських стосунків, яка виникла після Гоуторнських студій і була популярним підходом до менеджменту протягом багатьох років, стверд¬жувала, що робітники відповідають головно соціальному контексту робочого місця, у тім числі соціальним умовам, груповим нормам і міжособовій динаміці. Головним припущенням теорії людських стосунків було те, що турбота менеджерів про праців¬ників привела б до зростання задоволення, яке, відповідно, вплинуло б на поліпшення виконання роботи. Двоє авторів, які відстоювали теорію людських стосунків, – це Авраам Мас лов і Дуглас МакҐрегор.
У 1943 р. Маслов запропонував теорію, якою стверджував, що мотивом людей є ієрархія потреб, у тім числі грошові стимули і соціальне сприйняття21. Ієрархія Масло-ва, – мабуть, найліпше відома теорія людських стосунків, – описана детально в Розділі 10. Водночас модель теорії X і теорії Y Дугласа МакҐрегора найліпше відображає суть теорії людських стосунків (див. табл. 1.1)22. Згідно з МакҐрєгором, теорія X і теорія Y – два крайні погляди, що їх мають менеджери про своїх робітників. Теорія X – порівняно негативне сприйняття робітників, воно сумісне з поглядами наукового менеджменту. Теорія Y є більш позитивною і відображає ставлення захисників людсь¬ких стосунків. З погляду МакҐрегора, теорія Y більше придатна для менеджерів. Як Маслов, так і МакҐрегор помітно вплинули на спосіб мислення багатьох менеджерів-практиків.
Сучасний поведінковий підхід у менеджменті. Мюнстерберг, Майо, Маслов, МакҐрегор та інші зробили значний внесок у теорію менеджменту. Однак сучасні теоретики помітили, що багато тверджень про людські стосунки у них були спроще¬ними, неадекватно також описана робоча поведінка. Сучасний поведінковий підхід у

менеджменті, відомий як організаційна поведінка, передбачає, що людська поведінка в організації є набагато складнішою, ніж її відображають людські стосунки. Сфера організаційної поведінки походить від широкої міждисциплінарної основи психології, соціологи, антропології, економіки і медицини.
Організаційна поведінка Грунтується на цілісному уявленні про поведінку і пов’язує її з індивідуальними, груповими та організаційними процесами. Перелічені процеси -головні елементи сучасної теорії менеджменту. Найважливішими чинниками у цій сфері є задоволення роботою, стреси, лідерство, групова динаміка, організаційна політика, міжособові конфлікти, структура та імідж організацій23. її також характеризує орієнтація на непередбачені обставини (детальніше розглянуті нижче). На наш аналіз організації (Розділи 6-8) і лідерства (Розділи 9-13) значно впливає організаційна поведінка.
Оцінка поведінкової теорії. Головний внесок поведінкової теорії пов’язаний з методом, за допомогою якого цей підхід змінює управлінське мислення. Тепер менед¬жери щораз частіше визнають роль поведінкових процесів і трактують працівників головно як цінні ресурси. З іншого боку, організаційна поведінка часто буває неточною у передбаченні, і практикуючий менеджер не завжди її сприймає. Тому роль поведін¬кової школи (школи людських стосунків) усе ще не повністю реалізована.
Кількісна теорія менеджменту
Третя головна школа управлінської думки почала формуватися в період другої світової війни. Під час війни урядові особи і науковці в Англії та Сполучених Штатах Америки об’єдналися разом для допомоги військовим, щоб ефективніше використати їхній потенціал. Вони використали деякі елементи математичного підходу до менеджменту, які Тейлор і Гант удосконалили протягом попередніх десятиліть, застосувавши їх до проблем війни24. Наприклад, ці урядові особи і науковці дослідили, що за допомогою математичного аналізу можна вирішити проблеми передислокацій військ, техніки і підводного флоту. Після війни такі компанії, як Du Pont і General Electric, почали використовувати ці методи для перегрупування працівників, розмі¬щення підприємства, складських приміщень. В основі цей підхід пов’язаний з вико¬ристанням кількісних методів у менеджменті. Точніше, кількісний підхід до менедж¬менту грунтується на ухваленні рішень, економічній ефективності, математичних моделях і використанні комп’ютерів. Є два напрями кількісного підходу: теоретичний менеджмент і операційний (практичний) менеджмент.
Теоретичний менеджмент. На жаль, термін теоретичний менеджмент виник разом із науковим менеджментом, підходом, що його розвинув Тейлор та інші науковці на початку XX століття. Однак ці два поняття мають мало спільного і їх не можна плу¬тати. Теоретичний менеджмент головно грунтується на побудові математичних моделей. Математична модель – це спрощене зображення системи, процесу або відносин.На загальному рівні теоретичний менеджмент зосереджений на моделях, рівнян¬нях та іншій схематизації дійсності. Наприклад, менеджери в Detroit Edison викорис¬товують математичні моделі, щоб визначити, як найліпше скеровувати ремонтні бри¬гади під час аварій. The Bank of New England застосовує моделі, щоб обчислити, скільки касирів повинно чергувати на кожному місці в різний час протягом дня. Останніми роками, з появою персонального комп’ютера, методи теоретичного менеджменту ускладнилися. Зокрема, виробники автомобілів Daimler-Ben2 і Chrysler використовують наближені до реальності комп’ютерні моделі, щоб вивчити змінний попит на автомо¬білі. Моделювання забезпечує виробників точнішою інформацією і дає змогу уникнути збитків, пов’язаних з “аваріями” великої кількості тестових автомобілів.
Операційний менеджмент. Цей менеджмент менш математизований і простіший. ніж теоретичний, його можна практично застосовувати до управлінських ситуацій Справді, ми можемо практикувати операційний менеджмент як форму застосування менеджменту теоретичного. Засоби операційного менеджменту переважно полягають у сприянні організації в ефективнішому виробництві продукції та послуг, їх також можна застосувати до широкого діапазону проблем.
Наприклад, компанії Rubbermaid і The Home Depot використовують засоби опе¬раційного менеджменту, щоб керувати матеріальними запасами. (Менеджмент матеріальних запасів стосується специфічних проблем, таких як збалансування вартості виконання замовлення та транспортних витрат і визначення оптимальної кількості замовлень). Лінійне програмування (яке передбачає комп’ютерне розв’язу-зання системи лінійних рівнянь) допомагає United Air Lines планувати графіки польо¬тів, Consolidated Freightways розробляти маршрути відвантажень, General Instruments Corporation планувати, які інструменти виготовляти у конкретні періоди. Інші засоби операційного менеджменту – теорія масового обслуговування, аналіз беззбитковості і моделювання. Всі ці засоби і процедури застосовують безпосередньо до оперативногс керування виробництвом, однак вони також можуть бути корисними і в таких сферах. як фінанси, маркетинг і менеджмент людських ресурсів.
Оцінка кількісної теорн менеджменту. Так само, як і інші підходи у менеджменті кількісна теорія менеджменту має певні позитивні і негативні сторони. Вона забезпе¬чила менеджерів великою кількістю засобів та інструментів для ухвалення рішень : дала змогу зрозуміти загальні організаційні процеси. Особливо корисна така оцінка для планування і контролю. З іншого боку, математичні моделі не можуть повністк враховувати індивідуальну поведінку і позицію людини. Деколи здається, що час потрібний для удосконалення кількісних методів, сповільнює розвиток інших управ¬лінських умінь. Крім того, математичні моделі, зазвичай, потребують цілої низки не¬реальних припущень.
Сучасна теорія менеджменту
Загальновизнано, що класичний, поведінковий та кількісний підходи до менедж¬менту не обов’язково суперечать один одному або є взаємовиключеними. Навіть за умови, що кожний підхід має свої особливі припущення і передбачення, вони можуть доповнювати один одного. Справді, остаточне розуміння менедженту потребує оцінки всіх трьох підходів. Сучасна теорія менеджменту побудована на системному і ситуа-ційному підходах, які певним чином ґрунтуються на підходах попередніх.
Системний підхід
Системний підхід є однією з важливих сучасних теорій менеджменту. Система ~ це взаємопов ‘язаний набір елементів, що функціонують як єдине ціле26. Як показано на рис. 1.4, сприймаючи організацію як систему, ми можемо визначити чотири головні елементи: затрати (вкладення), трансформаційні процеси, випуск (результати) і зво¬ротний зв’язок. Затрати – це матеріальні, людські, фінансові та інформаційні ресурси, які організація отримує зі свого середовища. Далі, за допомогою технологічних і управ¬лінських процесів їх перетворюють у випуск. Випуск – це товари, послуги або і те, й інше (видимі і невидимі); прибутки, втрати або і те, й інше (навіть неприбуткові орга¬нізації змушені діяти у межах своїх бюджетів); поведінка працівників та інформація. Середовище реагує на цей випуск і забезпечує зворотний зв’язок із системою.
Трактування організації як системи дає різні важливі погляди на організації. Вони охоплюють: поняття відкритих систем, підсистем, синергії й ентропії. Відкриті сис¬теми – це системи, які взаємодіють зі своїм середовищем, тоді як закриті не взає¬модіють із середовищем. Усі організації є відкритими системами, проте деякі роблять помилку, ігноруючи своє середовище, і поводяться так, ніби їхнє середовище не є важливим.

Системний підхід також виділяє значення підсистем – систем у межах ширшої системи. Наприклад, маркетинг, виробництво, фінанси в межах компанії Mattel є, з одного боку, системами, однак з іншого, – підсистемами в межах цілої організації. Оскільки вони взаємозалежні, то зміни в одній підсистемі можуть впливати на інші підсистеми. Якщо відділ виробництва в Mattel знижує якість іграшок, які виробляє (купуючи, наприклад, матеріали нижчої якості), то наслідки будуть відчутні у сфері фінансів (більший потік готівки за коротший період унаслідок зниження ціни) і мар-кетингу (зменшення обсягу продажу за тривалий період унаслідок незадоволення спо¬живачів). Менеджери повинні пам’ятати таке: хоча організаційними підсистемами можна керувати з деяким рівнем автономії, їхньою взаємозалежністю не потрібно ігнорувати.
Синергія стверджує, що організаційні одиниці (або підсистеми) часто можуть діяти успішніше, працюючи разом, ніж тоді, коли працюють окремо. Наприклад, Walt Disney Company в цілому має вигоду від синергії. Фільми компанії, тематичні парки, телевізійні програми і торгівля ліцензованими програмами забезпечують взаємний прибуток. Діти, які люблять діснеївські мультфільми, хочуть піти в Disney World, щоб їх переглянути і купити м’які іграшки героїв фільму. Музика з фільму забезпечує фірмі додаткові доходи, як і комп’ютерні ігри та інші ліцензовані пристрої в коробках для ланчу, одягу тощо. Синергія є важливим поняттям для менеджерів, оскільки вона підсилює вагомість спільної роботи шляхом кооперації і координації.
Ентропія ж- це закономірний процес, який веде до системного занепаду. Коли організація не стежить за зворотним зв’язком зі своїм середовищем і не пристосову¬ється до нього, вона може збанкрутувати. Наприклад, компанії Studebaker, W.T. Grant і Penn Central Railroad стали банкрутами, оскільки кожна з них не змогла пожвавити свою діяльність і йти в ногу зі змінами в своєму середовищі. Головна ціль менеджменту, з погляду системного підходу – це постійне оновлення організації, щоб уникнути ентропії.
Ситуаційний підхід
Ще одним новим і вартим уваги доповненням до управлінської думки є ситуа¬ційний підхід. Класичний^ поведінковий і кількісний підходи вважають універ¬сальними, оскільки вони намагаються визначити “один найліпший шлях” керування організацією. Ситуаційний підхід передбачає, що універсальні теорії не можна засто¬совувати до організацій, оскільки кожна організація унікальна. Він також засвідчує, що прийнятна управлінська поведінка у конкретній ситуації залежить від особливих обставин26. По-різному сформульовану ефективну управлінську поведінку в одній ситуації не завжди можна пристосувати до інших ситуацій. Наприклад, згадаймо таке: Ф. Тейлор припускав, що всі робітники забезпечують більший рівень випуску, щоб максимізувати свій власний матеріальний добробут. Ми можемо уявити певних людей, мотивом яких є головно гроші, однак можемо ще легше уявити інших людей, у якихпереважає бажання вільного часу для відпочинку, соціальний статус, соціальне сприй¬няття чи будь-яке поєднання всього цього (як виявив Мейо на підприємстві Haw¬thorne).
Проблеми і вимоги сучасного менеджменту
Сьогодні менеджери стикаються з багатьма проблемами, забезпечуючи успіх своїх компаній.
Скорочення. Однією з головних проблем менеджменту, що дуже поширена сьо¬годні, є скорочення, яке трапляється, коли організація навмисно стає меншою, скоро¬чуючи кількість робітників або цілі підрозділи чи закриваючи підприємства. Десь із середини 1980-х років і до сьогодні звичайним явищем для фірм стало оголошення про скорочення робочих місць. Наприклад, останніми роками General Motors, IBM і AT&T скоротили тисячі працівників. Навіть деякі японські фірми, які довго були переконані, що вони захищені від цих змін, були змушені скоротити свою діяльність унаслідок проблем японської економіки. Організації, які проходять через таке скоро¬чення, змушені керувати ефектами цих скорочень не лише для тих, кого скоротили, а також для тих, хто залишився, хоча залишився із нижчим рівнем безпеки робочого місця.
Диверсифікація і нова робоча сила. Іншою важливою проблемою сьогодні є менеджмент диверсифікації. Диверсифікація пов’язана із відмінностями між людьми. Хоча вона може виявлятися у різних сферах, більшість менеджерів пов’язують її з віком, походженням, національністю і фізичними можливостями/неспроможністю. Інтернаціоналізація бізнесу посилила диверсифікацію в багатьох організаціях, ство¬рюючи як додаткові проблеми, так і нові можливості. Мотивація працівників різних вікових категорій, від старших громадян до молодшої генерації, – проблема, пов’язана з диверсифікацією.
Інформаційна технологія. Нова технологія, особливо, якщо вона стосується ін¬формації, також зумовлює значні труднощі в менеджменті. Internet і World Wide Web, місцеві та внутрішні мережі, а також використання систем електронної та голосової пошти – найважливіші технологічні зміни у цій галузі. До ключових проблем, пов’я¬заних з інформаційною технологією, належать конфіденційність у роботі працівників, якість ухвалення рішень та оптимізація інвестицій фірми у нові форми технології, як тільки вони з’являються. Зумовлена цим проблема, з якою стикаються менеджери, полягає у зростаючій здатності цієї технології забезпечувати людей робочими місцями не лише в офісі.
Нові методи керування. Ще однією важливою проблемою в менеджменті сьо¬годні є цілий комплекс нових методів керування. Як зазначено вище, колись теоретики захищали “один найліпший метод” керування. Ці підходи головно спиралися нажорстко структуровану ієрархію з владою, яка контролювала зверху, і правилами, стратегією та методами, що керували більшістю видів діяльності. Однак тепер багато менеджерів спроможні гнучкіше і швидше реагувати на середовище. Тому організації сьогодні часто мають кілька рівнів менеджменту, широкі можливості та меншу кіль¬кість правил і регулювальних заходів. Із цим новим підходом до менеджменту поєд¬нують щораз більше використання робочих бригад та груп.
Глобалізація. Глобалізація є ще однією із суттєвих проблем сучасного менедж¬менту. Керування в глобальній економіці пов’язане з багатьма різними проблемами і можливостями. Наприклад, на макрорівні умови володіння власністю дуже відрізня¬ються. Так само і з природними ресурсами та компонентами інфраструктури, а також роллю уряду в бізнесі. Іншою важливою проблемою є відмінності у поведінці в різних культурах. Наприклад, цінності, символи і переконання у різних культурах дуже від¬різняються. Різні норми поведінки на робочому місці і роль, яку відіграє робота в житті особи, можуть впливати на моделі поведінки, пов’язаної з роботою, як і на ставлення до роботи. Вони також впливають на суть стосунків із керівництвом, стиль і процеси ухвалення рішень та структуру організації.
Етична і соціальна відповідальність. Інша проблема менеджменту, яка знову набула вагомості, – це етична і соціальна відповідальність. Скандали в таких органі¬заціях, як Drexel Burnham Lambert Inc. (шахрайство на ринку акцій), Beech-Nut (рек¬ламування штучного дитячого яблучного соку як 100% натурального), японської фірми Recruit (хабарництво урядових осіб), були на шпальтах газет усьогоу світу. З погляду соціальної відповідальності посилену увагу звертають на забруднення довкілля і зо-бов’язання бізнесу допомогти його очистити, внески бізнесу в соціальні програми тощо.
Керування якістю. Якість також стає сьогодні важливою з кількох причин. По-перше, щораз більше організацій використовують якість як основу конкуренції. По-друге, підвищення якості знижує витрати. Whistler Corporation недавно виявила, що вона використовувала 100 із 250 своїх працівників, щоб виправляти дефекти детекторів радарів, вироблених з порушенням правил.
Економіка сфери послуг. Перехід до економіки сфери послуг теж створює проб¬леми. Традиційно більшість компаній були виробниками-вони використовували мате¬ріальні ресурси, такі як природні, а також устаткування для виробництва реальних продуктів, таких як автомобілі та сталь. Однак останніми роками сфера послуг в еконо¬міці стала значно важливішою. Крім того, тепер на послуги припадає більше половини всього валового внутрішнього продукту Сполучених Штатів, і вони відіграють провідну роль у багатьох індустріальних державах. Процес надання послуг передбачає використання матеріальних (таких як устаткування) та нематеріальних (таких як інтелектуальна власність) ресурсів для створення нематеріальних послуг (таких як перукарські, страхування чи транспортування між двома містами). Хоча є багато подіб-ного в керуванні виробничими фірмами та організаціями, які займаються послугами, тут також простежується і багато суттєвих відмінностей.
Вступ до менеджменту
Менеджмент – це сукупність функцій, спрямованих на ефективне та результа¬тивне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей. Під ефек¬тивністю розуміють розсудливе й економне використання ресурсів. Результатив¬ністю називають прийняття правильних рішень і їх успішне виконання. Загалом орга¬нізації, які досягли успіху, є як ефективними, так і результативними.
Сучасні менеджери стикаються з різноманітними цікавими й суперечливими си¬туаціями. Звичайний виконавець працює 60 робочих годин на тиждень, виконує вели¬чезний обсяг замовлень за зміну; стикається із зростаючою складністю внаслідок гло¬балізації, внутрішньої конкуренції, урядового регулювання та тиску акціонерів. Швидкі зміни, непрогнозовані зриви, великі та малі проблеми, крім того, ще більше усклад¬нюють завдання. Робота менеджера непередбачувана та самостверджувальна, однак вона також пов’язана із творчістю2.
Категорії менеджерів
Сьогодні багато різних менеджерів працює в організаціях. На рис. 1.1 показано, як у межах однієї організації менеджерів можна розрізняти за рівнями і сферами.
Рівні менеджменту. Один із способів поділу менеджерів на категорії – розрізняти їх за рівнями в організації. Менеджери вищого рівня становлять порівняно малу групу виконавців, які керують цілою організацією. Посади, що передбачені в цій групі -президент, віце-президент і виконавчий директор. Менеджери цього рівня розробляють мету організації, загальну стратегію і політику її діяльності. Вони також офіційно представляють організацію, зустрічаючись з урядовцями, керівниками інших органі¬зацій тощо.Говард Шульц у Starbucks – менеджер вищого рівня, так само як і Дейдра Вейджер – віце-президент фірми з роздрібної торгівлі. Менеджери вищого рівня ухвалюють такі рішення, як злиття з іншими компаніями, інвестиції в дослідження та розробки, входження або виходу з різних ринків, будівництво нових підприємств та придбання обладнання.
Менеджери середнього рівня, мабуть, є найбільшою групою менеджерів у біль¬шості організацій. Звичайні посади менеджерів середнього рівня ~ це виробничий менеджер, операційний менеджер і керівник підрозділу. Менеджери середнього рівня головно відповідають за впровадження політики і планів, розроблених менеджерами вищого рівня, а також координацію та нагляд за діяльністю менеджерів нижчого рівня3. Наприклад, виробничі менеджери мають справу із менеджментом матеріальних запа¬сів, контролем за якістю, несправністю обладнання і деякими проблемами профспілок. Вони також координують роботу підлеглих у межах підприємства. Джейсон Ернандез, регіональний менеджер Starbucks, відповідальний за діяльність фірми у трьох східних штатах, є менеджером середнього рівня.

Менеджери нижчого рівня координують та наглядають за діяльністю безпосе¬редніх виконавців. Звичайні посади для менеджерів нижчого рівня – майстер, коор¬динатор і керівник офісу. Вейн Максвелл і Дженні Вагнер, менеджери кав’ярень Star¬bucks у Техасі, є менеджерами нижчого рівня. Вони наглядають за щоденною діяль¬ністю своїх фешенебельних закладів, наймають до штату робітників та інших пра¬цівників, і виконують повсякденні адміністративні обов’язки, покладені на них мате¬ринською компанією. На противагу менеджерам вищого і середнього рівня, менедже-ри нижчого рівня, зазвичай, проводять значну частину свого часу, наглядаючи за робо¬тою підлеглих4.
Сфери менеджменту. Менеджери, незважаючи на рівень, можуть працювати в різних підрозділах усередині організації. Менеджери з маркетингу працюють у сфері, пов’язаній із функцією маркетингу – переконання споживачів і клієнтів купувати това¬ри й послуги організації (чи це будуть автомобілі Ford, журнали Newsweek, новини Associated Press, польоти на Southwest Airlines, чи філіжанки “latte” в Starbucks). їхні обов’язки – розробка нових продуктів, просування товарів на ринку і реалізація. Фі¬нансові менеджери переважно мають справу з фінансовими ресурсами організації. Вони відповідальні за такі види діяльності, як бухгалтерський облік, менеджмент руху готівки та інвестицій.
Діяльність операційних менеджерів пов’язана зі створенням та керуванням вироб¬ничими системами, що виготовляють товари і послуги. Зазвичай, обов’язки опера¬ційних менеджерів – виробничий контроль, контроль матеріальних запасів, контроль за якістю, заводським обладнанням і вибором місця розташування підприємства. Мене¬джери людських ресурсів відповідальні за наймання та підвищення кваліфікації праців¬ників, їх залучають до планування людських ресурсів, вербування і підбирання праців¬ників, навчання та підвищення кваліфікації, вирішення питань оплати праці та системи доплат, формування систем оцінки та звільнення недисциплінованих і некомпетентних працівників. Загальні менеджери не пов’язані з якимись певними спеціальностями менеджменту. Можливо, найліпшим прикладом посади загального менеджера є адмі-ністратор лікарні або клініки. Адміністративні менеджери повинні бути обізнані з усіма функційними сферами менеджменту, а не спеціалізуватися у якійсь одній галузі.
Головні функції менеджменту
Незалежно від рівня чи сфери менеджмент виконує чотири головні функції: пла¬нування й ухвалення рішень, організацію діяльності, лідерство і контролювання (рис. 1.2).
Планування й ухвалення рішень. У найпростішій формі планування означає визначення організаційних цілей і рішення, як ліпше їх досягти. Ухвалення рішення -частина процесу планування, що передбачає вибір напряму дій із різних варіантів.Планування і ухвалення рішень забезпечує ефективність менеджменту за допомогою передбачення майбутньої діяльності. Цій темі присвячена Частина II підручника.
Організація діяльності. Після того, як менеджер визначив ціль і розробив реаль¬ний план, наступною функцією менеджменту є організація людей і груп для виконання плану. Тобто організація діяльності визначає, як дії і ресурси повинні бути пов ‘язані між собою. Незважаючи на те, що дехто вважає цю функцію рівноцінною створенню схеми дій організаці, доведемо, що вона означає набагато більше (див. Частину III).
Лідерство. Третьою базовою функцією менеджменту є лідерство. Дехто трактує лідерство як найважливіший і найсуперечливіший з усіх управлінських видів діяль¬ності. Лідерство – це сукупність процесів, які використовують, щоб переконати людей працювати разом для досягнення інтересів організації. Наприклад, уміння Говарда Шульца, як керівника, переконувати інших, без сумніву, відіграє важливу роль в успіхові Starbucks. Детально функція лідерства розкрита в Частині IV.

Контролювання. Завершальною фазою процесу менеджменту є контролювання, або моніторинг, за прогресом організації для досягнення цілей. У міру того, як орга¬нізація прагне досягти своїх цілей, менеджери повинні спостерігати за прогресом для забезпечення мети організації в певний період часу (див. Частину V).
Базові управлінські навики
Належним чином виконуючи зазначені функції менеджменту, менеджери покла¬даються на цілу низку специфічних навиків. Найважливішими управлінськими навика¬ми є технічні, міжособові, концептуального мислення, діагностичні, комунікативні, ухвалення рішень та вміння правильно розподіляти час5.
Технічні навики. Технічні навики – це навики, потрібні для виконання або розу¬міння специфічних видів роботи в організації. Вони особливо важливі для менеджерів нижчого рівня. Ці менеджери проводять багато часу, навчаючи підлеглих і відповіда¬ючи на запитання щодо проблем, пов’язаних з роботою. Менеджери нижчого рівня повинні знати, як виконувати завдання, призначені для тих, кими вони керують, якщо вони хочуть досягти успіху.
Міжособові навики. Менеджери значну частину часу спілкуються з людьми як всередині, так і за межами організації. З огляду на це менеджер також потребує міжосо-бових навиків – здатності спілкуватися, розуміти та мотивувати окремих людей і групи. Як менеджер підіймається по організаційній драбині, так він повинен знайти спільну мову з підлеглими, рівними за станом, і тими, хто перебуває на вищих рівнях орга¬нізації. Враховуючи велику кількість функцій, які менеджер виконує, він також повинен уміти працювати з постачальниками, споживачами, інвесторами та іншими людьми поза організацією6.
Навики концептуального мислення. Концептуальні навики залежать від здат¬ності менеджера мислити абстрактно. Менеджери повинні мати абстрактне мислення, щоб розуміти суть роботи організації та її середовище, збагнути, як усі частини орга¬нізації існують разом, і розглядати організацію схоластичним способом. Це їм дає змогу думати стратегічно, бачити картину в цілому й ухвалювати обґрунтовані рішення, корисні для цілої організації.
Діагностичні навики. Кваліфіковані менеджери також мають діагностичні здіб¬ності, або навики, що дають змогу менеджеру передбачати найбільш ймовірне реагу¬вання на ситуацію. Терапевт діагностує хвороби пацієнта за допомогою аналізу симпто¬мів і визначення їхньої можливої причини. Так само менеджер може діагностувати й аналізувати проблему в організації за допомогою вивчення її симптомів, а тоді відшу¬кати її вирішення.
Комунікативні навики. Комунікативні здібності стосуються спроможності менед¬жера ефективно повідомляти ідеї та інформацію іншим, а також сприймати ідеї та інформацію від інших. Ці навики дають змогу менеджеру передавати ідеї підлеглим, завдяки чому ті знають, що від них очікують, координувати роботу з рівними за рангом і колегами для доброї співпраці, та інформувати менеджерів вищого рівня про стан речей. Крім того, комунікативні навики допомагають менеджеру прислухатися до того, що кажуть інші, розуміти справжній підтекст листів, електронної пошти, звітів та іншої письмової кореспонденції.
Навики ухвалення рішень. Кваліфіковані менеджери також володіють майстер¬ністю ухвалювати рішення. Навики ухвалення рішень передбачають спроможність менеджера правильно виявляти і визначати проблеми та можливості, а тоді вибирати оптимальний напрям дій, щоб вирішити проблеми і перетворити можливості у капітал. Жоден менеджер не завжди ухвалює правильні рішення. Однак кваліфіковані менед¬жери ухвалюють правильні рішення у більшості випадків. А коли вони ухвалюють неправильні рішення, то переважно швидко визнають помилку і виправляють її, щоб компенсувати організації витрати або збитки, наскільки це можливо.
Уміння правильно розподіляти час. У кінцевому результаті менеджери з досві¬дом переважно вміють правильно розподіляти час. Навики розподіляти час полягають у спроможності менеджера визначати пріоритети у роботі, працювати ефективно і доручати, відповідно, роботу іншим. Як зазначено, менеджери стикаються з багатьма різними труднощами і проблемами. Менеджеру дуже легко заглибитися у виконання роботи, яку можна відтермінувати або передати іншим. На жаль, коли таке трапляється, важчою і важливішою роботою може бути знехтувано7.
Наука і мистецтво менеджменту
З огляду на складність, притаманну професії менеджера, постає слушне запитання: менеджмент є наукою чи, радше, мистецтвом. Фактично, результативний менеджмент – це поєднання науки і мистецтва. Успішні виконавці визнають важливість комбіну¬вання науки та мистецтва менеджменту, коли практикують своє ремесло8.
Наука менеджменту. Багато проблем і суперечних питань менеджменту можна вирішити раціональним, логічним, об’єктивним і систематизованим способами. Ме¬неджери можуть збирати дані, факти та об’єктивну інформацію; використовувати мате¬матичні моделі і технічні прийоми ухвалення рішень для досягнення правильних ви¬рішень, їм потрібно користуватися таким науковим підходом до вирішення проблем щоразу, особливо коли мають справу з порівняно рутинними і простими проблемами.
Кожного разу, коли Starbucks обмірковує входження на новий ринок, її Менеджери детально вивчають широке коло об’єктивних даних, складаючи свої плани. Особливо важливими технічні, діагностичні навики і навики ухвалення рішень є тоді, коли йдеть¬ся про науку менеджменту. .
Мистецтво менеджменту. Хоча менеджери можуть намагатися, наскільки це можливо, бути науковцями, вони часто повинні вирішувати проблеми на підставі інтуїції, досвіду, інстинкту та особистої проникливості. Покладаючись на концепту¬альні, міжособові і комунікаційні навики, менеджер змушений вибирати між різними варіантами дій, що виглядають однаково привабливо.
Зазначимо, що навіть “об’єктивні факти” можуть виявлятися помилковими. Коли Starbucks планувала відкрити свою першу крамницю у Нью-Йорку, ринкові дослід-ження чітко засвідчили, що жителі Нью-Йорка надають перевагу каві з автоматів, а не екзотичній каві “експрессо”. Початково встановили більшу кількість автоматів з кавою і менше мейкерів кави “експрессо” порівняно з іншими крамницями, а потім, коли жителі Нью-Йорка сприйняли “експрессо”, менеджери запровадили типове спів¬відношення. Сьогодні Starbucks пропонує своє стандартне меню і частування у всіх своїх крамницях, а пізніше робить необхідні корективи. Тому менеджери повинні по¬єднувати елементи інтуїції та особистої проникливості з підтвердженими даними й об’єктивними фактами9.
Еволюція менеджменту
Сьогодні більшість менеджерів визнають роль історії. Знання про походження своєї організації та види діяльності, що привели її до успіху або спричинили невдачі, можуть бути корисними для керування сучасною організацією.
Значення теорії та історії
Деякі люди не надають великого значення історії та теорії. їхні аргументи най¬частіше ґрунтуються на припущеннях, що історія не стосується сучасного суспільства, а теорія є абстрактною і не має практичного застосування. Проте насправді як історія, так і теорія відіграють важливу роль, зокрема, для всіх менеджерів.
Теорія є концептуальною основою для організації знань. Вона дає змогу скласти план дій. Хоча деякі теорії виглядають абстрактними і недоречними, інші можуть бути дуже простими і практичними. Теорії менеджменту, що їх використовують з метою створення організацій і спрямування їх для досягнення цілей, ґрунтуються на реаль¬ності10. Крім того, більшість менеджерів розробляють і удосконалюють свої власні теорії щодо того, як вони повинні керувати своїми організаціями та працівниками.
Знання і розуміння ролі історичного розвитку важливі для сучасних менеджерів”. Історичний контекст менеджменту пояснює значення досвіду і може допомогти менеджерам уникнути помилок, що їх допустили інші. Більшість курсів з історії Сполучених Штатів чимало уваги приділяє діловому й економічному розвитку країни, зокрема, Промисловій революції, зародженню міграції робочої сили та Великій депресії, а також таким флагманам американської індустрії, як Корнеліусу Вандербілту (будівництво залізниць), Джону Д. Рокфеллеру (нафта) та Ендрю Карнегі (сталь). Діяльність цих та інших промисловців залишила глибокий слід в історії12. Shell Oil, Levi Strauss, Ford, Lloyd’s of London, Disney, Honda і Unilever -усі вони мають великі архіви і часто використовують імідж з минулого в орієнтаційних і навчальних про¬грамах, рекламних кампаніях, зв’язках з громадськістю.
Історичний контекст менеджменту
Практика менеджменту була ще тисячі років тому. Єгиптяни використовували менеджерські функції планування, організації і контролювання, коли будували великі піраміди. Олександр Великий тримав штат військових, щоб координувати дії під час військових кампаній. Римська імперія удосконалила організаційну структуру, яка значно полегшила контроль.
Незважаючи на це, серйозної уваги менеджменту не приділяли аж до XIX століття. Двома першими піонерами у цій сфері стали Роберт Оуен (1771-1858) і Чарльз Беб-бедж (1792-1871). Оуен, британський промисловець-реформатор, був одним із перших менеджерів, які визнали важливість організації людських ресурсів і добробуту робіт¬ників. Чарльз Беббедж, англійський математик, зосередив увагу на ефективності вироб¬ництва. Він надавав великого значення поділу праці й обґрунтував застосування математики до таких проблем, як ефективне використання обладнання та матеріалів.
Класична теорія менеджменту
На початку XX ст. ідеї названих та деяких інших менеджерів і теоретиків зазнали змін у зв’язку із виникненням та еволюцією широкомасштабного бізнесу. Перші важливі ідеї у цій галузі тепер трактують як класичний підхід до менеджменту. Сьогодні на цей підхід є два різні погляди: науковий менеджмент (школа наукового керування) і адміністративний менеджмент (школа адміністративного керування).
Науковий менеджмент. На початку XX ст. виникла серйозна бізнесова проблема – продуктивність праці. Бізнес розширювався, доступний став і капітал, однак пропо¬зиція праці була невеликою. Тому менеджери почали шукати шляхи ефективнішого використання наявної робочої сили. Відповідно до цих потреб експерти намагалися зосереджувати увагу на методах удосконалення роботи окремих працівників. їхні до¬слідження зумовили розвиток наукового менеджменту. Засновниками наукового ме-неджменту були Фредерік В. Тейлор (1856-1915), Френк Гілбрет (1868-1924) і Ліліан Гілбрет(1878-1972)13.
Одна з перших посад Тейлора – майстер у компанії Midvale Steel Company, Філа¬дельфія. Він там спостерігав за тим, що назвав ухилянням від виконання службових обоє ‘язків, – працівники навмисно працювали повільніше, ніж могли б. Тейлор вивчав і хронометрував кожний елемент праці сталеварів; визначав, що кожен робітник по¬винен виробляти, а тоді відшукував найефективніший метод для виконання кожної частини загального завдання. Крім того, він запровадив відрядну систему оплати праці. На відміну від попередньої виплати всім працівникам однакової заробітної платні, він почав збільшувати платню кожного працівника, який виконував або перевиконував плановий рівень випуску продукції.
Після того, як Тейлор звільнився з Midvale, він працював консультантом у кількох компаніях, зокрема, у Simonds Rolling Machine Company та Bethlehem Steel. У компанії
Simonds він вивчав і наново запроваджував обсяги роботи, організовував перерви, щоб зменшити втому, увів відрядну систему оплати праці. Результатами цього стали вища якість, більші обсяги виробництва, посилення моралі. У Bethlehem Steel Тейлор вивчав ефективні шляхи навантаження та розвантаження залізничних вагонів і використав свої висновки з такими ж вражаючими наслідками. Отримавши такий досвід, він сформулював свої головні ідеї і назвав їх науковим менеджментом. На рис. 1.3 відображено головні етапи, які пропонував запровадити Тейлор. Він був переко¬наний, що менеджери, які дотримуватимуться його рекомендацій, підвищать продук¬тивність праці своїх робітників14.
Праця Тейлора значно вплинула на розвиток промисловості Сполучених Штатів. Використовуючи його принципи, багато організацій значно підвищили рівень ефек¬тивності. Однак не обійшлося без наклепів. Робітники стверджували, що науковий менеджмент придуманий лише для того, щоб змусити кожного з них більше працювати і зменшити загальну кількість працівників на фірмі. Конгрес провів дослідження ідей Тейлора, і результати засвідчили, що деякі зі своїх висновків учений сфальсифікував15. Однак праця Тейлора не була марною16.
Подружжя Френк і Лі ліан Гілбрети були промисловими інженерами і командою однодумців. Один із найцікавіших внесків Френк Гілбрет зробив у мулярську справу. Спостерігаючи за мулярами під час роботи, він удосконалив декілька прийомів. Наприклад, він точно визначив стандартні матеріали і засоби, у тім числі розміщення муляра, цегли і розчину на різних рівнях. Результатом таких удосконалень стало зменшення окремих фізичних рухів від дев’ятнадцяти до п’яти і зростання випуску продукції до 200%. Ліліан Гілбрет зробила важливий внесок у кілька різних сфер, зокрема, у сферу менеджменту персоналу, допомогла виділити сферу виробничої пси¬хології. Працюючи окремо і разом, Гілбрети удосконалили багато різних засобів і технологій. Чимало своїх ідей вони застосували до своєї сім’ї. їхній досвід виховання дванадцяти дітей задокументований у книзі і фільмі “Дешевший на дюжину”.
Адміністративний менеджмент. Тоді як науковий менеджмент досліджує працю окремих працівників, адміністративний менеджмент зосереджений на керуванні організацією в цілому. Суттєвий внесок в адміністративний менеджмент зробили Анрі Файоль (1841-1925), Лінделл Ервік (1891-1983) і Макс Вебер (1846-1920).Французький промисловець Анрі Файоль – засновник і найвизначніший пред¬ставник адміністративного менеджменту. Він був невідомим для американських мене¬джерів і вчених, доки його найважливішу працю “Загальний і виробничий менедж¬мент” не було перекладено у 1930 р. англійського17. Спираючись на власний управ-лінський досвід, Файоль намагався систематизувати практику менеджменту, щоб забез¬печити нагляд і поради іншим менеджерам. Він також першим сформулював уні¬версальні управлінські функції: планування, організацію, лідерство і контролювання. Промисловець був переконаний, що ці функції точно відображають суть процесу ме-неджменту. Більшість сучасних книг з менеджменту (включаючи і цю) досі викорис¬товують цю основу, і менеджери-практики погоджуються, що ці функції є найважли¬вішою частиною їхньої роботи.
Після завершення кар’єри офіцера британської армії Лінделл Ервік став теорети¬ком і консультантом з менеджменту. Він поєднав науковий менеджмент з працею Файо-ля та інших теоретиків адміністративного менеджменту, а також розвинув ідею про функції планування, організації і контролювання. Як і Файоль, Ервік удосконалив низку інструкцій для підвищення рівня ефективності керування. Відомий не стільки власними теоріями, як синтезом та інтеграцією праць інших.
Хоча Макс Вебер був сучасником Файоля і Тейлора, його внесок не визнавали декілька років. Вебер – німецький соціолог. Його найважливішу працю перекладено англійською у 1947 р.18 Праця Вебера з бюрократії заклала фундамент сучасної орга¬нізаційної теорії, яка детально описана у Розділі 6. Поняття бюрократії, яке ми з’ясуємо нижче, ґрунтується на раціональному наборі інструкцій для структурування організацій найефективнішим способом.
Оцінка класичної теорії. Класична теорія обґрунтовує важливість ефективного менеджменту; вона дала змогу закласти основу для подальших теорій та підходів. Багато концепцій, започаткованих у цей час, зокрема, спеціалізація робіт, дослідження часу, мотивації, а також наукові методи, використовують і досі. З іншого боку, ці ранні теоретики часто застосовували спрощений підхід до менеджменту і їм бракувало розуміння людського чинника організацій.
Школа людських стосунків (поведінкова теорія менеджменту)
Перші прихильники класичної теорії, по суті, розглядали організації і роботу з механістичного погляду. Це означає, що вони намагалися схематизувати організації, як машини, так і робітників, подібно до зубців у цих машинах. Навіть якщо ранні автори визнавали роль індивідів, ці піонери менеджменту зосереджувалися на тому, як менеджери мали б контролювати і стандартизувати поведінку своїх працівників. Натомість, поведінкова теорія менеджменту більше уваги приділяє особистим сто-сункам і поведінці та груповим процесам і визнає роль поведінкових процесів на ро¬бочому місці.Школу людських стосунків (поведінкову теорію менеджменту) пропагували багато авторів. Одним із теоретичних досліджень у цьому напрямі була виробнича психологія – практика застосування психологічних понять до виробничого середовища. Хюго Мюнстерберг (1863-1916), відомий німецький психолог, визнаний батьком виробничої психології. Він стверджував, що психологи можуть надати цінну допомогу менеджерам у сферах відбору працівників і мотивації. Виробнича психологія досі є одним із головних у навчальних курсах багатьох коледжів та університетів.
Ще одним прихильником поведінкового підходу до менеджменту була Мері Паркер Фоллет19. Вона працювала в епоху наукового менеджменту, однак незабаром визнала роль людського чинника на робочому місці. Фоллет оцінила роль людських стосунків і поведінки в організаціях. її особливим зацікавленням була освіта дорослих і профе¬сійна орієнтація. Фоллет вірила, що організації повинні стати більш демократичними для узгодження стосунків між працівниками і менеджерами.
Гоуторнські студії. Хоча Мюнстерберг і Фоллет зробили важливий внесок у роз¬виток поведінкового підходу в менеджменті, його головним каталізатором стала серія навчань, що їх проводили біля Чикаго на заводі Western Electric’s Hawthorne у 1927— 1932 pp. Дослідженням, яке спочатку спонсорувала компанія General Electric, керували Елтон Майо і його партнери20. Перше навчання передбачало маніпуляцію з освітленням для однієї групи працівників і порівняння їхньої продуктивності з продуктивністю іншої групи, освітлення якої не змінилося. Дивно, проте коли освітлення посилювалося для експериментальної групи, продуктивність збільшувалася в обох групах і продов¬жувала зростати, навіть коли освітлення для експериментальної групи послаблювалось. Тільки коли освітлення було зменшене до рівня місячного світла, продуктивність почала зменшуватися (і General Electric припинила спонсорство).
Іншим експериментом було розроблено план відрядної прогресивної оплати праці для групи з дев’яти осіб, які збирали термінальні схеми для телефонних станцій. З погляду наукового менеджменту кожна людина спробувала б максимізувати свою плат¬ню, виготовляючи стільки одиниць продукції, скільки можливо. Майо і його партнери, однак, виявили, що група самостійно неформально визначила прийнятний рівень ви¬робництва для своїх членів. Робітники, які виконували норму, були названі “мислив-цями за ставкою”, ті, які не виконували норму, -t “пройдисвітами”. Щоб бути прий¬нятим групою, робітники повинні були виробляти схеми на визначеному рівні. Як тільки вони наближалися до прийнятого рівня виробництва, робітники збавляли темп, щоб уникнути надвиробництва.
Інші студії, у тім числі програма соціологічного опитування, що залучала декілька тисяч робітників, дали підстави Майо і його партнерам зробити висновок, що людська поведінка на робочому місці є значно важливішою, ніж уважали раніше. Наприклад, в експерименті з освітленням результати приписано тому факту, що обидвом групам уперше приділено особливу увагу і дружнє ставлення. Плани стимулювання оплати праці не спрацювали, оскільки відрядна заробітна платня для окремих робітників була менш важливою, ніж соціальне сприйняття. Одне слово, індивідуальні і соціальні процеси відігравали головну роль у формуванні стосунків і поведінки робітників.
Людські стосунки. Теорія людських стосунків, яка виникла після Гоуторнських студій і була популярним підходом до менеджменту протягом багатьох років, стверд¬жувала, що робітники відповідають головно соціальному контексту робочого місця, у тім числі соціальним умовам, груповим нормам і міжособовій динаміці. Головним припущенням теорії людських стосунків було те, що турбота менеджерів про праців¬ників привела б до зростання задоволення, яке, відповідно, вплинуло б на поліпшення виконання роботи. Двоє авторів, які відстоювали теорію людських стосунків, – це Авраам Мас лов і Дуглас МакҐрегор.
У 1943 р. Маслов запропонував теорію, якою стверджував, що мотивом людей є ієрархія потреб, у тім числі грошові стимули і соціальне сприйняття21. Ієрархія Масло-ва, – мабуть, найліпше відома теорія людських стосунків, – описана детально в Розділі 10. Водночас модель теорії X і теорії Y Дугласа МакҐрегора найліпше відображає суть теорії людських стосунків (див. табл. 1.1)22. Згідно з МакҐрєгором, теорія X і теорія Y – два крайні погляди, що їх мають менеджери про своїх робітників. Теорія X – порівняно негативне сприйняття робітників, воно сумісне з поглядами наукового менеджменту. Теорія Y є більш позитивною і відображає ставлення захисників людсь¬ких стосунків. З погляду МакҐрегора, теорія Y більше придатна для менеджерів. Як Маслов, так і МакҐрегор помітно вплинули на спосіб мислення багатьох менеджерів-практиків.
Сучасний поведінковий підхід у менеджменті. Мюнстерберг, Майо, Маслов, МакҐрегор та інші зробили значний внесок у теорію менеджменту. Однак сучасні теоретики помітили, що багато тверджень про людські стосунки у них були спроще¬ними, неадекватно також описана робоча поведінка. Сучасний поведінковий підхід у

менеджменті, відомий як організаційна поведінка, передбачає, що людська поведінка в організації є набагато складнішою, ніж її відображають людські стосунки. Сфера організаційної поведінки походить від широкої міждисциплінарної основи психології, соціологи, антропології, економіки і медицини.
Організаційна поведінка Грунтується на цілісному уявленні про поведінку і пов’язує її з індивідуальними, груповими та організаційними процесами. Перелічені процеси -головні елементи сучасної теорії менеджменту. Найважливішими чинниками у цій сфері є задоволення роботою, стреси, лідерство, групова динаміка, організаційна політика, міжособові конфлікти, структура та імідж організацій23. її також характеризує орієнтація на непередбачені обставини (детальніше розглянуті нижче). На наш аналіз організації (Розділи 6-8) і лідерства (Розділи 9-13) значно впливає організаційна поведінка.
Оцінка поведінкової теорії. Головний внесок поведінкової теорії пов’язаний з методом, за допомогою якого цей підхід змінює управлінське мислення. Тепер менед¬жери щораз частіше визнають роль поведінкових процесів і трактують працівників головно як цінні ресурси. З іншого боку, організаційна поведінка часто буває неточною у передбаченні, і практикуючий менеджер не завжди її сприймає. Тому роль поведін¬кової школи (школи людських стосунків) усе ще не повністю реалізована.
Кількісна теорія менеджменту
Третя головна школа управлінської думки почала формуватися в період другої світової війни. Під час війни урядові особи і науковці в Англії та Сполучених Штатах Америки об’єдналися разом для допомоги військовим, щоб ефективніше використати їхній потенціал. Вони використали деякі елементи математичного підходу до менеджменту, які Тейлор і Гант удосконалили протягом попередніх десятиліть, застосувавши їх до проблем війни24. Наприклад, ці урядові особи і науковці дослідили, що за допомогою математичного аналізу можна вирішити проблеми передислокацій військ, техніки і підводного флоту. Після війни такі компанії, як Du Pont і General Electric, почали використовувати ці методи для перегрупування працівників, розмі¬щення підприємства, складських приміщень. В основі цей підхід пов’язаний з вико¬ристанням кількісних методів у менеджменті. Точніше, кількісний підхід до менедж¬менту грунтується на ухваленні рішень, економічній ефективності, математичних моделях і використанні комп’ютерів. Є два напрями кількісного підходу: теоретичний менеджмент і операційний (практичний) менеджмент.
Теоретичний менеджмент. На жаль, термін теоретичний менеджмент виник разом із науковим менеджментом, підходом, що його розвинув Тейлор та інші науковці на початку XX століття. Однак ці два поняття мають мало спільного і їх не можна плу¬тати. Теоретичний менеджмент головно грунтується на побудові математичних моделей. Математична модель – це спрощене зображення системи, процесу або відносин.На загальному рівні теоретичний менеджмент зосереджений на моделях, рівнян¬нях та іншій схематизації дійсності. Наприклад, менеджери в Detroit Edison викорис¬товують математичні моделі, щоб визначити, як найліпше скеровувати ремонтні бри¬гади під час аварій. The Bank of New England застосовує моделі, щоб обчислити, скільки касирів повинно чергувати на кожному місці в різний час протягом дня. Останніми роками, з появою персонального комп’ютера, методи теоретичного менеджменту ускладнилися. Зокрема, виробники автомобілів Daimler-Ben2 і Chrysler використовують наближені до реальності комп’ютерні моделі, щоб вивчити змінний попит на автомо¬білі. Моделювання забезпечує виробників точнішою інформацією і дає змогу уникнути збитків, пов’язаних з “аваріями” великої кількості тестових автомобілів.
Операційний менеджмент. Цей менеджмент менш математизований і простіший. ніж теоретичний, його можна практично застосовувати до управлінських ситуацій Справді, ми можемо практикувати операційний менеджмент як форму застосування менеджменту теоретичного. Засоби операційного менеджменту переважно полягають у сприянні організації в ефективнішому виробництві продукції та послуг, їх також можна застосувати до широкого діапазону проблем.
Наприклад, компанії Rubbermaid і The Home Depot використовують засоби опе¬раційного менеджменту, щоб керувати матеріальними запасами. (Менеджмент матеріальних запасів стосується специфічних проблем, таких як збалансування вартості виконання замовлення та транспортних витрат і визначення оптимальної кількості замовлень). Лінійне програмування (яке передбачає комп’ютерне розв’язу-зання системи лінійних рівнянь) допомагає United Air Lines планувати графіки польо¬тів, Consolidated Freightways розробляти маршрути відвантажень, General Instruments Corporation планувати, які інструменти виготовляти у конкретні періоди. Інші засоби операційного менеджменту – теорія масового обслуговування, аналіз беззбитковості і моделювання. Всі ці засоби і процедури застосовують безпосередньо до оперативногс керування виробництвом, однак вони також можуть бути корисними і в таких сферах. як фінанси, маркетинг і менеджмент людських ресурсів.
Оцінка кількісної теорн менеджменту. Так само, як і інші підходи у менеджменті кількісна теорія менеджменту має певні позитивні і негативні сторони. Вона забезпе¬чила менеджерів великою кількістю засобів та інструментів для ухвалення рішень : дала змогу зрозуміти загальні організаційні процеси. Особливо корисна така оцінка для планування і контролю. З іншого боку, математичні моделі не можуть повністк враховувати індивідуальну поведінку і позицію людини. Деколи здається, що час потрібний для удосконалення кількісних методів, сповільнює розвиток інших управ¬лінських умінь. Крім того, математичні моделі, зазвичай, потребують цілої низки не¬реальних припущень.
Сучасна теорія менеджменту
Загальновизнано, що класичний, поведінковий та кількісний підходи до менедж¬менту не обов’язково суперечать один одному або є взаємовиключеними. Навіть за умови, що кожний підхід має свої особливі припущення і передбачення, вони можуть доповнювати один одного. Справді, остаточне розуміння менедженту потребує оцінки всіх трьох підходів. Сучасна теорія менеджменту побудована на системному і ситуа-ційному підходах, які певним чином ґрунтуються на підходах попередніх.
Системний підхід
Системний підхід є однією з важливих сучасних теорій менеджменту. Система ~ це взаємопов ‘язаний набір елементів, що функціонують як єдине ціле26. Як показано на рис. 1.4, сприймаючи організацію як систему, ми можемо визначити чотири головні елементи: затрати (вкладення), трансформаційні процеси, випуск (результати) і зво¬ротний зв’язок. Затрати – це матеріальні, людські, фінансові та інформаційні ресурси, які організація отримує зі свого середовища. Далі, за допомогою технологічних і управ¬лінських процесів їх перетворюють у випуск. Випуск – це товари, послуги або і те, й інше (видимі і невидимі); прибутки, втрати або і те, й інше (навіть неприбуткові орга¬нізації змушені діяти у межах своїх бюджетів); поведінка працівників та інформація. Середовище реагує на цей випуск і забезпечує зворотний зв’язок із системою.
Трактування організації як системи дає різні важливі погляди на організації. Вони охоплюють: поняття відкритих систем, підсистем, синергії й ентропії. Відкриті сис¬теми – це системи, які взаємодіють зі своїм середовищем, тоді як закриті не взає¬модіють із середовищем. Усі організації є відкритими системами, проте деякі роблять помилку, ігноруючи своє середовище, і поводяться так, ніби їхнє середовище не є важливим.

Системний підхід також виділяє значення підсистем – систем у межах ширшої системи. Наприклад, маркетинг, виробництво, фінанси в межах компанії Mattel є, з одного боку, системами, однак з іншого, – підсистемами в межах цілої організації. Оскільки вони взаємозалежні, то зміни в одній підсистемі можуть впливати на інші підсистеми. Якщо відділ виробництва в Mattel знижує якість іграшок, які виробляє (купуючи, наприклад, матеріали нижчої якості), то наслідки будуть відчутні у сфері фінансів (більший потік готівки за коротший період унаслідок зниження ціни) і мар-кетингу (зменшення обсягу продажу за тривалий період унаслідок незадоволення спо¬живачів). Менеджери повинні пам’ятати таке: хоча організаційними підсистемами можна керувати з деяким рівнем автономії, їхньою взаємозалежністю не потрібно ігнорувати.
Синергія стверджує, що організаційні одиниці (або підсистеми) часто можуть діяти успішніше, працюючи разом, ніж тоді, коли працюють окремо. Наприклад, Walt Disney Company в цілому має вигоду від синергії. Фільми компанії, тематичні парки, телевізійні програми і торгівля ліцензованими програмами забезпечують взаємний прибуток. Діти, які люблять діснеївські мультфільми, хочуть піти в Disney World, щоб їх переглянути і купити м’які іграшки героїв фільму. Музика з фільму забезпечує фірмі додаткові доходи, як і комп’ютерні ігри та інші ліцензовані пристрої в коробках для ланчу, одягу тощо. Синергія є важливим поняттям для менеджерів, оскільки вона підсилює вагомість спільної роботи шляхом кооперації і координації.
Ентропія ж- це закономірний процес, який веде до системного занепаду. Коли організація не стежить за зворотним зв’язком зі своїм середовищем і не пристосову¬ється до нього, вона може збанкрутувати. Наприклад, компанії Studebaker, W.T. Grant і Penn Central Railroad стали банкрутами, оскільки кожна з них не змогла пожвавити свою діяльність і йти в ногу зі змінами в своєму середовищі. Головна ціль менеджменту, з погляду системного підходу – це постійне оновлення організації, щоб уникнути ентропії.
Ситуаційний підхід
Ще одним новим і вартим уваги доповненням до управлінської думки є ситуа¬ційний підхід. Класичний^ поведінковий і кількісний підходи вважають універ¬сальними, оскільки вони намагаються визначити “один найліпший шлях” керування організацією. Ситуаційний підхід передбачає, що універсальні теорії не можна засто¬совувати до організацій, оскільки кожна організація унікальна. Він також засвідчує, що прийнятна управлінська поведінка у конкретній ситуації залежить від особливих обставин26. По-різному сформульовану ефективну управлінську поведінку в одній ситуації не завжди можна пристосувати до інших ситуацій. Наприклад, згадаймо таке: Ф. Тейлор припускав, що всі робітники забезпечують більший рівень випуску, щоб максимізувати свій власний матеріальний добробут. Ми можемо уявити певних людей, мотивом яких є головно гроші, однак можемо ще легше уявити інших людей, у якихпереважає бажання вільного часу для відпочинку, соціальний статус, соціальне сприй¬няття чи будь-яке поєднання всього цього (як виявив Мейо на підприємстві Haw¬thorne).
Проблеми і вимоги сучасного менеджменту
Сьогодні менеджери стикаються з багатьма проблемами, забезпечуючи успіх своїх компаній.
Скорочення. Однією з головних проблем менеджменту, що дуже поширена сьо¬годні, є скорочення, яке трапляється, коли організація навмисно стає меншою, скоро¬чуючи кількість робітників або цілі підрозділи чи закриваючи підприємства. Десь із середини 1980-х років і до сьогодні звичайним явищем для фірм стало оголошення про скорочення робочих місць. Наприклад, останніми роками General Motors, IBM і AT&T скоротили тисячі працівників. Навіть деякі японські фірми, які довго були переконані, що вони захищені від цих змін, були змушені скоротити свою діяльність унаслідок проблем японської економіки. Організації, які проходять через таке скоро¬чення, змушені керувати ефектами цих скорочень не лише для тих, кого скоротили, а також для тих, хто залишився, хоча залишився із нижчим рівнем безпеки робочого місця.
Диверсифікація і нова робоча сила. Іншою важливою проблемою сьогодні є менеджмент диверсифікації. Диверсифікація пов’язана із відмінностями між людьми. Хоча вона може виявлятися у різних сферах, більшість менеджерів пов’язують її з віком, походженням, національністю і фізичними можливостями/неспроможністю. Інтернаціоналізація бізнесу посилила диверсифікацію в багатьох організаціях, ство¬рюючи як додаткові проблеми, так і нові можливості. Мотивація працівників різних вікових категорій, від старших громадян до молодшої генерації, – проблема, пов’язана з диверсифікацією.
Інформаційна технологія. Нова технологія, особливо, якщо вона стосується ін¬формації, також зумовлює значні труднощі в менеджменті. Internet і World Wide Web, місцеві та внутрішні мережі, а також використання систем електронної та голосової пошти – найважливіші технологічні зміни у цій галузі. До ключових проблем, пов’я¬заних з інформаційною технологією, належать конфіденційність у роботі працівників, якість ухвалення рішень та оптимізація інвестицій фірми у нові форми технології, як тільки вони з’являються. Зумовлена цим проблема, з якою стикаються менеджери, полягає у зростаючій здатності цієї технології забезпечувати людей робочими місцями не лише в офісі.
Нові методи керування. Ще однією важливою проблемою в менеджменті сьо¬годні є цілий комплекс нових методів керування. Як зазначено вище, колись теоретики захищали “один найліпший метод” керування. Ці підходи головно спиралися нажорстко структуровану ієрархію з владою, яка контролювала зверху, і правилами, стратегією та методами, що керували більшістю видів діяльності. Однак тепер багато менеджерів спроможні гнучкіше і швидше реагувати на середовище. Тому організації сьогодні часто мають кілька рівнів менеджменту, широкі можливості та меншу кіль¬кість правил і регулювальних заходів. Із цим новим підходом до менеджменту поєд¬нують щораз більше використання робочих бригад та груп.
Глобалізація. Глобалізація є ще однією із суттєвих проблем сучасного менедж¬менту. Керування в глобальній економіці пов’язане з багатьма різними проблемами і можливостями. Наприклад, на макрорівні умови володіння власністю дуже відрізня¬ються. Так само і з природними ресурсами та компонентами інфраструктури, а також роллю уряду в бізнесі. Іншою важливою проблемою є відмінності у поведінці в різних культурах. Наприклад, цінності, символи і переконання у різних культурах дуже від¬різняються. Різні норми поведінки на робочому місці і роль, яку відіграє робота в житті особи, можуть впливати на моделі поведінки, пов’язаної з роботою, як і на ставлення до роботи. Вони також впливають на суть стосунків із керівництвом, стиль і процеси ухвалення рішень та структуру організації.
Етична і соціальна відповідальність. Інша проблема менеджменту, яка знову набула вагомості, – це етична і соціальна відповідальність. Скандали в таких органі¬заціях, як Drexel Burnham Lambert Inc. (шахрайство на ринку акцій), Beech-Nut (рек¬ламування штучного дитячого яблучного соку як 100% натурального), японської фірми Recruit (хабарництво урядових осіб), були на шпальтах газет усьогоу світу. З погляду соціальної відповідальності посилену увагу звертають на забруднення довкілля і зо-бов’язання бізнесу допомогти його очистити, внески бізнесу в соціальні програми тощо.
Керування якістю. Якість також стає сьогодні важливою з кількох причин. По-перше, щораз більше організацій використовують якість як основу конкуренції. По-друге, підвищення якості знижує витрати. Whistler Corporation недавно виявила, що вона використовувала 100 із 250 своїх працівників, щоб виправляти дефекти детекторів радарів, вироблених з порушенням правил.
Економіка сфери послуг. Перехід до економіки сфери послуг теж створює проб¬леми. Традиційно більшість компаній були виробниками-вони використовували мате¬ріальні ресурси, такі як природні, а також устаткування для виробництва реальних продуктів, таких як автомобілі та сталь. Однак останніми роками сфера послуг в еконо¬міці стала значно важливішою. Крім того, тепер на послуги припадає більше половини всього валового внутрішнього продукту Сполучених Штатів, і вони відіграють провідну роль у багатьох індустріальних державах. Процес надання послуг передбачає використання матеріальних (таких як устаткування) та нематеріальних (таких як інтелектуальна власність) ресурсів для створення нематеріальних послуг (таких як перукарські, страхування чи транспортування між двома містами). Хоча є багато подіб-ного в керуванні виробничими фірмами та організаціями, які займаються послугами, тут також простежується і багато суттєвих відмінностей.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s